Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 45

— Голови вам постинаю, бевзі! — репетував отаман. — Ослами ви ще проживете, але без голови, кажу вам, довго не протягнете! Вперед!

І тоді зграя Загарбників рушила вперед. Дівчинка, вибігши на міст, на мить оглянулась. Із щільного натовпу постатей у блискучих обладунках, за яким уже не було видно знавіснілої старої, раптом зірвався догори могутній орел, і перш ніж його встигли наздогнати стріли лучників, здійнявся високо, майже попід хмари, і зник з-перед очей.

— Вона перетворилася на птаха, — прошепотіла Дівчинка. — Попри все вона стала птахом, хоча саме цього їй не можна було робити. Хто відривається від землі, може на неї не повернутися — так кажуть святі магічні закони. Це ж вона мене їх навчала…

Однак у таких роздумах Дівчинка ані на мить не сповільнила бігу і тепер вже подолала чималий шмат дороги від мосту.

Загарбники на мить остовпіли від несподіванки, а очі їхні неспокійно блукали по небу. Аж ось їхній отаман вереснув:

— А та мала? Де та мала жебрачка з волоссям, як збіжжя цього краю, й очима, як небо перед грозою?! Недоумки! Ви й досі нічого не второпали?! Та це ж якраз була та істота, а Чарівниця тільки її прикривала! За нею!!!

Коли дикі вороні коні затупотіли по мосту й переїхали його, біля найближчих густих чагарів проминули маленьку сіру кицьку, що дивними блакитними очами дивилась на вершників. Але жоден з них навіть не звернув на неї уваги.

— Вона врятувала мене, порушивши священні закони магії, — муркотіла до себе кицька, облизуючи одну лапку. — Чи зможе вона тепер повернутися на землю? Чи вона вже ніколи її не побачить…

Кицька поволі пробралась глибше в кущі й зачаїлась у них. Десь за годину міст знову задуднів під кінськими копитами. Загарбники поверталися ні з чим.

— Бовдури! Вона може бути ще в місті! — репетував той, що їхав на чолі. — Обшукати кожен дім! Негайно! Вигнати на ринок всіх світловолосих дівчаток! Негайно, вже!

— Дуже вчасно, — муркнула кицька і потягнулася, а з кожним плавним котячим рухом знову перетворювалася на Дівчинку. — Священні закони магії не дозволяють жодній людині перебувати у подобі тварини довше, ніж до заходу сонця, — муркала вона сама до себе. — Ще трошки, і я могла би на все життя залишитись кицькою. У неї вже також небагато часу. Сонце ось-ось сховається за тією горою…

Зненацька з лопотінням великих крил прямо біля неї на землю впав могутній орел. У його випуклих очах Дівчинка побачила страх. Поглядом своїх очей вона додала орлові відваги.

— У тебе вже немає часу, — прошепотіла. — За три-чотири хвилини зайде сонце… поквапся…

Орел безпорадно затріпотів крилами раз… другий… і ще раз… Час минав, а його крила безсило бились у повітрі.

— Не можеш, — прошепотіла Дівчинка. — Мабуть, я все-таки маю тобі допомогти…

— Нічого не вдасться, — відповіли холодні сірі орлині очі, і їх повила пелена смутку.

— Може, вдасться, треба тільки спробувати… — прошепотіла Дівчинка і простягнула перед собою руки.

У сірих очах побачила переляк, але тепер вже вони дивились не з голови гордого царя птахів, а з дещо меншої голівки канюка… Ще один помах руки — і канюк перетворився на куріпку… Перш ніж в очах куріпки зблиснув страх і благання — перед маленькою знавчинею магії вже топталась на місці невеличка чорна курка.