Читать «БЖД» онлайн - страница 2
Сашко Ушкалов
—Чтоооо? – спитала вона в сучок-заучок...
—Ето он вас падарвал!!! – запищала перша.
—А ви ж паставітє нам пять, за то шо ми такіє харошиє? – запищала друга.
Загальмована вчителька праці хвилин чотири стояла мовчки, а потім кинула в мій бік:
– Ідьоооом к дірєктаааару...
– А как же ми? – запищали сучки-заучки.
З третьої школи мене випхали вже тоді, коли я навчався в дев'ятому. Я не був пацифістом, проте наглухо не розумів, для чого на фізкультурі в мирні часи потрібен норматив з кидання гранати. Ми довго сперечалися з фізруком, і тоді він покликав директора, колишнього афганця.
—Кидай, сопляк, – сказав той, – у школі ти маєш навчитися всьому, навіть захищати родіну.
—Від кого? – не зрозумів я.
Від кого її треба захищати, він, схоже, теж не знав, тому буркнув:
– Кидай, бо викличу батьків.
І я кинув. Граната закружляла в повітрі, гепнулась об футбольні ворота, відрикошетила й влучила фізрукові в ногу, розтрощивши йому великого пальця... Фігня полягала в тому, що фізрук, судячи з усього, не був ворогом нашої батьківщини й не являв для неї жодної загрози...
Словом, я був злий на школу, тому плекав напівбожевільні плани й, зовсім природно, вирішив помститися. Але оскільки терористичний досвід баскських сепаратистів після того, як я вилетів із другої школи, почав здаватися мені не дуже дієвим, я обрав дещо іншу тактику. По закінченні одинадцятого класу я свідомо вступив у педагогічний і вирішив знищувати ворожу систему, ставши її частиною й проводячи підривну роботу зсередини...
