Читать «Гармидер у школі» онлайн - страница 9
Джеремі Стронг
— ЛІТАТИ! — хором вигукнули третьокласники.
— Саме так. А тепер скажіть мені, хто з вас має у школі велосипеди?
Піднялося кілька рук. Лілія рахувала й одночасно кивала головою.
— Прекрасно. Добре, ті, хто має велосипеди, візьміть і поставте їх попід стіною під класними вікнами.
Черіл потупила очі й промимрила, що велосипеди повинні весь час залишатися на велосипедній стоянці.
Міс Гармидер провела рукою по воронячому гнізду в себе на голові і подивилася на Черіл своїми сірими очима, в яких вигравали іскорки:
— Люба, не хвилюйся. Ваш директор тільки що особисто сказав мені, що діти повинні точно виконувати те, що їм накажуть. Так що, будь ласка, поставте ваші велосипеди під стіною. Ідіть.
Двічі повторювати не довелося, і невдовзі під стіною стояли дев'ять велосипедів.
Діти дивилися на них серйозними поглядами.
Керрі заговорила першою.
— Скажіть, будь ласка, міс, якщо ми маємо літати, то навіщо нам велосипеди?
— Дуже хороше запитання, Керрі, — похвалила міс Гармидер. — А тепер я поставлю вам запитання. Як людина піднімається в повітря?
— Вона скаче! — вигукнув Люк.
— Не зовсім та відповідь, якої я чекала, але, справді, вона може підскочити. Однак як їй вдається при потребі залишатися в повітрі?
— Вона летить у літаку, — відповів Джон.
— Або в ракеті, або на повітряній кулі, — додала Келлі.
— Або у вертольоті, — пробурмотів Пол.
— Саме так, — кивнула міс Гармидер.
— Тобто зазвичай вона не користується для цього велосипедами, — зауважила Ребекка.
— А ось тут ви помиляєтеся. Ми зробимо з цих велосипедів вертольоти. Ви підніметеся на борт, почнете швидко обертати педалі, вертолітний гвинт почне обертатися, і ви підніметеся в повітря, — міс Гармидер говорила з такою впевненістю, що могла би переконати навіть джмеля у тому, що він може долетіти до Марса.
Якийсь час усі мовчали. Діти дивилися у вікно на свої звичайнісінькі буденні велосипеди, вишикувані рядочком під стіною. Усі одночасно видали вигук захвату і з головою поринули в купу частин і деталей під ногами у міс Гармидер, а вона давала цінні поради.
У класі зазвучали молотки і пилки. Деякі з дітей взяли великі аркуші паперу й почали вимальовувати дивовижні креслення своїх літальних апаратів. Міс Гармидер була настільки зайнята відповідями на запитання, що їй не вдалося просто сидіти і спостерігати. Невдовзі вона вже повзала по підлозі раптом з усіма, допомагаючи одній із конструкторських груп вирішити складну проблему, пов'язану з задньою велосипедною зірочкою і ланцюгом.
Мало-помалу літальні апарати почали набирати форму, і діти вийшли на вулицю, щоби причепити гвинти. Тут довелося вирішувати багато складних проблем, знадобилося море клею і купи липкої стрічки. Було неможливо ступити ногою так, щоби до неї що-небудь не приліпилося і не залишалося приліпленим іще найближчі десять хвилин.
П'ятеро дітей чомусь виявилися з голови до ніг обв'язаними мотузками. Це було особливо дивно, якщо зважити, що всі вузли були в них за спиною, куди вони аж ніяк не могли би дотягтися самі.
— Це все Вейн, — закричала Емі. — Він це навмисне!