Читать «Подвійні міражі» онлайн - страница 116

— Не маю жодної уяви, — відважно збрехав Бобир.

— Юрку… в тебе інша зачіска, — Влада провела долонею по відрослому вже трохи волоссю юнака. — Тобі личить. І кульчиків немає…

— Кульчики в майбутніх правників не вітаються деканатом.

— Ти такий молодий…

— Обіцяю хутко постарішати. Спробую приспішити природу.

Влада пирснула.

— А я?

— А ти ніколи не постарішаєш, кохана. Навіть коли стануть дорослими діти дітей наших дітей. До слова… ти скількох хотіла? Двох хлопчиків і дівчинку?

— Ми й про це встигли поговорити?

— Ні. Просто я так відчуваю.

— Категорично — ні. Цього разу ти помилився. Хочу трьох хлопчаків і двох дівчисьок, а далі, як Бог дасть, — зелені, мов ряска, очі сміялися. — Подужаєш?

Тінь посмішки промайнула на добре окреслених губах юнака.

— Підкачаюся. А як що до тебе? Чи є в мене шанс оцінити твій танок?

— Звісно, є. Танець маленьких лебедят.

— Дай здогадаюся. Ти одна за всіх чотирьох лебедят гуртом. Упораєшся?

Влада глянула на нього, мов кішка перед вирішальним стрибком, і хлопець шкірою відчув усю електрику в повітрі, як перед грозою.

— Ти не знаєш і половини того, на що я здатна, коханий.

Примітки

1

Труси (діал.).