Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 177

Глянувши, куди він показував мені простягнутим ножем, я побачив загін вершників на верблюдах, що поспіхом мчали до нас.

Попереду у білому одязі, що розвівався за вітром, їхав бородатий чоловік, у якому я впізнав Харута. Він кричав і розмахував списом. Наші нападники теж побачили вершників і опустили зброю, скоряючись крикам Харута, яких я не розібрав. Харут спрямував свого верблюда безпосередньо на одного з нападників, який був, мабуть, головним серед інших, і в гніві ударом списа поранив його в плече, що примусило того повалитися на землю.

— Собако! — закричав при цьому Харут, — ти хотів заподіяти зло гостям Дитяти!

Далі я нічого не чув, бо знепритомнів.

Розділ XV

МЕШКАНЕЦЬ ПЕЧЕРИ

Після цього мені здавалося, що я спав довгим, неспокійним сном. Я не можу пригадати тих дивних речей, які ввижалися мені.

Нарешті я розплющив очі і побачив, що лежу у великій, прохолодній кімнаті, облаштованій на східний манер на низькому ліжку, що вивищувалося дюймівна три над підлогою.

Кімната не мала вікон, замість них були отвори в стіні, які прикривалися рогожами, щоб їх легко можна було відкрити.

У такий віконний отвір я побачив покритий лісом схил недалекого пагорба. Він нагадав мені щось, пов’язане з Дитям. Що саме — я не міг пригадати. Розмірковуючи над цим, я почув обережні кроки і, обернувшись, побачив Ханса, який крутив у руках нового солом’яного капелюха.

— Хансе, — сказав я, — де ти взяв цей новий капелюх?

— Мені дали його тут, — відповів він, — баас пам’ятає, що диявол Джана з’їв мого старого.

Тут пам’ять поступово почала повертатися до мене. Ханс продовжував крутити свого капелюха в руках, що трохи дратувало мене. Я звелів йому надіти його на голову і запитав, куди ми потрапили.

— До міста Дитяти, куди бааса перенесли після того, як він трохи помер. Це дуже хороше місто. Тут багато їжі, хоча баас уже три дні спав і не їв нічого, окрім кількох ложок молока і супу, які баасу влили в горло, коли він на хвилину прокинувся.

— Я дуже стомився і потребую тривалого спокою, Хансе. А зараз я відчуваю голод. Скажи мені, лорд Регнолль і Бена тут чи вони загинули?

— Вони живі й здорові, баасе, і все наше майно ціле. Вони були з Харутом, коли він виручив нас, але баас знепритомнів і тому не бачив їх. Відтоді вони доглядали бааса.

У цей час до кімнати ввійшов Саведж, який приніс мені суп на дерев’яній таці.

— Добридень, сер! — вітав він мене, — я дуже радий знову бачити вас із нами, особливо після того, як ми вважали вас і Ханса мертвими.

Я подякував Саведжу і, з’ївши суп, попросив його приготувати мені чогось істотнішого, оскільки майже помирав з голоду. Він пішов виконувати моє прохання. Ханса я послав розшукати лорда Регнолля.

Потім прийшов Харут. Він шанобливо вклонився мені і всівся по-східному на рогожу.

— Мабуть, сильний дух живе в тобі, мій пане Макумазане, — сказав він, — бо ти живий, хоча ми були впевнені у твоїй смерті.