Читать «Вождь червоношкірих: Оповідання» онлайн - страница 2

Треба сказати, що в подружжя Джеймс Діллінґем Юнг були два скарби, якими вони пишалися неймовірно. Один — золотий годинник Джима, який належав його батькові й дідові, другий — волосся Делли. Якби цариця Савська мешкала в будинку навпроти, Делла, помивши голову, обов'язково б сушила біля вікна розпущене волосся — зумисне для того, аби затьмарити всі вбрання й прикраси її величності. Якби цар Соломон служив у тому ж самому будинку швейцаром і зберігав у підвалі всі свої багатства, Джим, проходячи мимо, щоразу діставав би свого годинника з кишені — спеціально для того, щоб побачити, як він рве собі бороду від заздрощів.

І ось прекрасне волосся Делли розсипалося, виблискуючи й переливаючись, ніби струмені каштанового водоспаду. Воно майже сягало колін і плащем огортало ледь не всю її фігуру. Але вона відразу ж, нервуючись і поспішаючи, почала знову підбирати його. Потім, ніби від непевності, хвилину стояла не рухаючись, і дві чи три сльозинки впали на старенький червоний килим.

Старенький коричневий жакет на плечах, старенький коричневий капелюх на голові — і, махнувши спідницями, блиснувши невисохлими іскрами на очах, вона вже злітала вниз, на вулицю.

Вивіска, біля якої вона зупинилася, повідомляла: «Тітонька Софроні. Найрізноманітніші вироби з волосся». Делла забігла на другий поверх і зупинилася, важко дихаючи.

— Чи не купите ви моє волосся? — спитала вона у мадам.

— Я купую волосся, — відповіла мадам. — Зніміть капелюха, треба глянути на товар.

Знову полився каштановий водоспад.

— Двадцать доларів, — сказала мадам, звично зважуючи на руці густу масу.

— То давайте вже! — сказала Делла.

Наступні дві години пролетіли на рожевих крилах — вибачайте на заяложеній метафорі. Делла бігала по магазинах у пошуках подарунка для Джима.

Нарешті вона знайшла. Без сумніву, це було створено для Джима, і тільки для нього. Нічого схожого не знайшлося в інших магазинах, а вона, повірте, все в них перевернула догори ногами. Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простого й строгого малюнка; ланцюжок захоплював своїми якостями, а не показним блиском, — такими і мають бути всі добрі речі. Його навіть можна було визнати гідним годинника. Як тільки Делла побачила його, вона зрозуміла, що ланцюжок має належати Джиму. Він був таким самим, як сам Джим. Скромність і гідність — ці якості були притаманні обом. Двадцять один долар довелося заплатити в касу, і Делла поспішила додому з вісімдесятьма сімома центами в кишені. Маючи такого ланцюжка, Джимові в будь-якому товаристві не соромно буде поцікавитися, котра година. Яким би прекрасним не був його годинник, а дивився він на нього часто крадькома, тому що той висів на благенькому шкіряному ремінці.

Удома збудження Делли вщухло й поступилося передбачливості й розрахункам. Вона дістала щипці для завивання волосся, запалила газ і взялася виправляти наслідки, спричинені великодушністю в поєднанні з любов'ю. А це завжди найважча праця, друзі мої, титанічна праця.

Не минуло й сорока хвилин, як її голова вкрилася крутими дрібненькими локонами, що зробили її на диво схожою на хлопця, який утік з уроку. Вона подивилася на себе в дзеркало довгим, уважним і критичним поглядом.