Читать «Зворотний бік сутіні» онлайн - страница 9

Учитель Посолонь і далі опікувався хлопцем, поки Птаха була в мандрах. Він час від часу перепитував, чи не сниться йому щось недобре або страшне? Остап знизував весело раменами та відповідав Учителю на турботливі слова: все гаразд, спить він добре. І справді, усе перемінилося, навіть у снах. Сни йому таки приходили, але геть інші.

Йому снилися ті, кого він любить. Це сни, у яких він бачив Мальву чи Птаху. Навіть пару разів йому снився Стрибог. Бо він його досі любив. Такого зухвалого, незрозумілого для світлих, темного поганця, але справжнього чоловіка. Він навіть трохи заздрив Мальві, що у неї такий особливий батько. Так, на жаль, темний, так, ледве не вбив Птаху, бо просто патологічний ревнивець, але… Він справжній і живий, він не зрікався ані Мальви, ані Птахи. І нехай геть по-дурному і геть немудро зараз він бореться за них. А його батько? Відрікся, відмовився, навіть від самого себе.

Ось лише Стрибог у снах Остапа поводився дивакувато. Намагався когось наздогнати та покарати. За що? Невідомо. Та це були лишень сни, і в них поки що Стрибог залишався ні з чим.

Остап зітхнув. Дійсність для нього стала іншою.

Так. Змінилося багато. І стосунки зі звичайними людьми теж. Отими, яких безсмертні часто називають смертними. Ще вчора він був одним з них, навіть гірше — безбатченком, круглим сиротою. Нехай матінку йому замінила Птаха, але це ж не була повноцінна сім’я, ця жінка мала інші обов’язки, набагато важливіші, аніж опікуватися сиріткою.

Так, сиротині багацько людей щиро співчували, ставилися з розумінням, допомагали чим могли. Навчали простих буденних премудростей — прибирати подвір’я, варити їсти, розпалювати вогонь, полоти бур’ян, саджати квіти, доглядати за садом, співати пісень, танцювати, стріляти з лука, робити стріли, наживку для риболовлі й так далі…

І раптом, наче грім серед ясного неба, така прикра новина: цей неотесаний безбатченко — не просто біднятко зі світу, якого давно не існує, він — великий безсмертний, майже кандидат у боги! Хіба лише без’язикий не перебрав кісточки Остапу. Одні говорили, що чутки, начебто Птаха його матінка, таки правдиві; інші стверджували, що нічого подібного, насправді Остап — незаконнонароджений від смертної син когось із вищих богів, але до пори до часу завбачливо прихований від очей ревнивої дружини. Тут батьківство приписували і Перуну, і Дажбогу, і навіть Сварогу. А треті переконували, що це все безглуздя, бо насправді Остап — син Мари та Посолоня. Громада так і не дійшла спільної думки щодо батьківства Остапа. Чутки ширилися та множилися далі.

Але раптом усі наче змовилися та почали ставитися до Остапа з обережністю. Навіть у звертанні більшість перейшла на шанобливе «викання», бо хтозна, що в того безсмертного на умі, ще образиться на криве слово й перетворить тебе на ропуху, а ти потім доводь, що ніц такого непристойного не мав на увазі. Тож у присутності Остапа зайві балачки вщухали й люд трішки винувато, але щиро всміхався. Недоброзичливців майже не було. Звісно, посполитому люду слід було звикнути до такої переміни. Люди залишаються людьми навіть на світлому боці. Печать від їхніх думок відкидає і на обличчя, і на совість тіні. Це звичайна людська цікавість, яка обов’язково минеться, щойно трапиться в Яровороті чи поза ним, але обов’язково з його мешканцями, щось незвичайне чи звичайне, але доконечно таке, про що можна погомоніти, посмакувати і, звісно, пофантазувати.