Читать «Зворотний бік сутіні» онлайн - страница 4

Звів очі до фігури Чорнобога на старій картині, тоді опустив голову, забурмотів до себе:

— О Чорнобоже, батьку наш! Невже в тому є й моя вина? Здається, всі напасті відразу почали валитися на мою бідну голову. За що?

І жалів себе, і від того ще більше лютував, казився.

— Хай-но тільки вона віднайдеться, та мала бідося! Хай! Це вже точно нікого не слухатимуся та в піддавки не бавитимуся. Порядок, лад і дисципліна — ось запорука сили темного боку.

Зиркнув у бік дверей. За ними була тиша.

А що, як Мальву не знайдуть? Його служки та учні разів зо п’ять обнишпорили Оселище — ані сліду Мальви. Ні-ні, такого не може бути. Просто неуважно шукали. Вона ж не могла знятися на крила та полетіти. Накладені на Оселище Відтіні чари не дозволяють цього зробити. А якщо втекла через браму? Теж ні! Браму перевіряли. Ніхто не входив і не виходив. Повз німих воротарів не пройдеш. Вони навіть Мора просто так не випустять. Пройти через двері вишніх поверхів Храму в інші світи теж не могла. Вхід для неї запечатаний.

О Свароже! Чому так довго? Випереджаючи його думки, за дверима почулися чиїсь невпевнені кроки.

До бібліотеки ввійшов Радегаст.

— Хай Чорнобог огорне лик твій, о Повелителю, блаженством своїм темним і дарує світу темному свою опіку!

Радегаста вважали улюбленим учнем Мора. Мужній, сильний, неговіркий. Завжди мовчки, беззаперечно виконував всі накази Повелителя. Був його тінню, правицею та лівицею. Мор любив свого сина Стрибога, але юного Радегаста любив не менше, приймаючи хлопця як рідного. На мить замилувався мужньою поставою та виправкою молодого воїна.

— Говори, — рубано випалив. Відчував: Радегаст приніс новини.

— Дівчину не знайшли. Її немає в Оселищі. Навія провела обряд віднайдення.

Радегаст змовк, чекаючи коментарів чи уточнювальних питань від Мора.

І той таки розчаровано випалив:

— Це все?

Радегаст невпевнено повів раменами і пролепетав винувато:

— Е-е-е-е… Тобто той…

Заткнувся. Мор шарпнувся до юнака:

— Кажи.

Радегаст зітхнув і сумно втупив очі долу. Очевидно, те, що мав зараз повідомити Мору, було не з приємного. Мор це бачив і сердився, тому роздратовано гаркнув:

— Ну-у-у! Говори! Що ти як баба!

— Знайшли свідка. Один із проклятих бачив, як Мальва разом зі своїм слугою товклися біля Мертвої ріки. Ти ж знаєш, що прокляті майже німі, тож багато він нам не повідомив.

Радегаст так і стояв, опустивши очі та уважно вивчаючи підлогу кімнати. Схоже, він підшуковував слова, щоб повідомити ще щось геть неприємне для Повелителя.

— Далі, Радегасте! Далі! Що ти шпортаєшся на кожному слові, наче от-от кінець світу має настати. — Мор відчув, як щось гидке та волохате заворушилося там, де колись було його серце.