Читать «Зворотний бік сутіні» онлайн - страница 14

Перешіптування між учнями припинилися, і зал на мить занімів, а потім… Потім вибухнув словами невдоволення та заперечень. Чомусь геть не дивувалися тому, що вчителі-неври вибрали Остапа. Хлопця тут усі любили за спокійну та лагідну вдачу. Він ніколи нікого не обмовляв, з радістю допомагав, знали його ще з тих часів, коли він був лишень служкою Птахи та Стриба. І на спільну думку усіх, Перемінник зовсім не змінив хлопця. Він залишався і далі собою — щирим і чесним, правдивим і добрим. У ньому, що найдивніше, геть не було надуманої пихи, яка з’являлася геть у всіх, щойно ті отримували Перемінника, і Вчителям школи Храму Сонця доводилося «виправляти» ситуацію. Так, щирість завжди подобається людям.

А от Дуж… «Чому Дуж, Учителю? Оцей недотепа!», «Це знову робота його батьків? Домовилися?», «Цей ледацюга тільки чуже місце займає у школі» і так далі — обурливо лунало з усіх боків. Учні дратувалися, бо навіть не другим, а першим (Учитель Посолонь озвучив його першим) кандидатом став старожил і цілковитий невмійко Дуж.

— Ану тихо. Ти-и-и-и-и-и-хо. Я сказав.

Посолонь гучно заплескав у долоні.

— Тихо, громадо! Вислухайте мене. Гаразд? Розповім я вам одну притчу, може, вона вас вгамує. Одного разу Учитель захотів перевірити своїх учнів. Він покликав трьох найкращих. Ну, принаймні він вважав їх найкращими. Взяв чистий аркуш паперу і на ньому зробив невеличку темну чорнильну пляму. Кожному з учнів Учитель поставив те саме запитання.

«Що ви бачите перед собою?»

Перший учень відповів: «Звісно ж, чорну пляму». Другий сказав: «Ляпка, яка за формую нагадує кулю». Третій відказав: «Очевидно, що це чорне чорнило від ручки».

Учитель засмутився. Учні не розуміли причини цього смутку, бо вважали, що вони мають слушність. Яке запитання, така й відповідь.

— Учителю, невже ми відповіли невірно і це вас так засмутило? — запитували його учні.

— Усі ви добре розгледіли маленьку чорну цяточку на такому великому білосніжному аркуші. І ніхто з вас не помітив цього самого аркуша, на якому стояла ця ледь помітна чорна пляма.

Тож, дорогі мої учні! Шановні чорнильні плями! Побажайте білим аркушам щасливого навчання у світі Білих Вурдалаків і швидкого навернення.

Остап задоволено всміхався до Вчителя. Посолонь був Учителем за покликанням. Він завжди знаходив потрібні слова. Так було і цього разу. Остап щиро на очах у всіх простягнув руку Дужу для потиску та привітання того з таким значним успіхом. Той перелякано відсахнувся і збентежено втиснувся в стіну. Хтось з учнів сумно кинув: «Цей білий аркуш, схоже, хоче бути чорнильною плямою, Учителю, і ви цього не зміните».