Читать «Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля» онлайн - страница 243
Олександр Романович Бєляєв
Вона бачить себе на тенісному майданчику з Ларе. Крізь тонку огороджувальну сітку синіє море. Сонце пече безжально, голова болить і паморочиться. «Коли б не так боліла голова… Це жахливе сонце!.. Я не можу пропустити м'яча…», — і вона напружено стежить за рухами Ларе, який піднімає ракетку для удару. «Плей!» — гукає Ларе, виблискуючи зубами на яскравому сонці, і, перш ніж вона встигла відповісти, б'є по м'ячу. «Аут», — голосно відповідає Бріке, радіючи, що Ларе помилився…
— Усе ще граєте в теніс? — чує вона чийсь неприємний голос і розплющує очі. Перед нею, схилившись, стоїть Керн і тримає її за руку. Він рахує пульс. Потім оглядає її ногу і несхвально хитає головою.
— Котра година? — запитує Бріке, ледве повертаючи язиком.
— Друга година ночі. От що, мила стрибухо, доведеться ампутувати вашу ногу.
— Що це означає?
— Відрізати.
— Коли?
— Зараз. Зволікати не можна жодної години, інакше почнеться загальне зараження.
Думки Бріке плутаються. Вона чує голос Керна як уві сні і ледве розуміє його слова.
— І високо відрізати? — запитує вона майже байдуже.
— Ось так, — Керн швидко проводить ребром долоні внизу живота. Від цього жесту у Бріке холоне живіт. Свідомість її все більше прояснюється.
— Ні, ні, ні, — з жахом говорить вона. — Я не дозволю! Я не хочу!
— Ви хочете померти? — спокійно запитує Керн.
— Ні.
— Тоді вибирайте одне з двох.
— А як же Ларе? Адже він мене кохає… — лепече Бріке. — Я хочу жити і бути здоровою. А ви хочете відібрати все… Ви страшний, я боюся вас! Рятуйте! Рятуйте мене!..
Вона вже знову марила, кричала і поривалася встати. Доглядальниця ледве стримувала її. Скоро на допомогу покликали Джона.
Тим часом Керн швидко працював у сусідній кімнаті, роблячи приготування до операції.
Рівно о другій годині ночі Бріке поклали на операційний стіл. Вона опритомніла і мовчки дивилася на Керна так, як дивляться на свого ката засуджені до смерті.
— Змилуйтесь, — нарешті прошепотіла вона. — Врятуйте…
Маска опустилась на її обличчя. Доглядальниця взялася за пульс. Джон дедалі міцніше притискав маску. Бріке знепритомніла.
Вона опритомніла в ліжку. Голова паморочилась. Її нудило. Ніби в тумані згадала про операцію і, попри страшну слабість, підняла голову, поглянула на ногу і застогнала. Нога була відрізана вище коліна і туго забинтована. Керн дотримав слова: він зробив усе, щоб якнайменше спотворити тіло Бріке. Він пішов на ризик і здійснив ампутацію з таким розрахунком, щоб можна було виготовити протез.
Увесь день після операції Бріке почувалася задовільно, хоч лихоманка й не проходила, що дуже турбувало Керна. Він відвідував її щогодини й оглядав ногу.
— Що ж я тепер робитиму без ноги? — запитувала його Бріке.
— Не турбуйтесь, я вам зроблю нову ногу, кращу за ту, що була, — заспокоював її Керн. — Ще танцюватимете. — Але обличчя його спохмурніло: нога почервоніла вище ампутованого місця й спухла.