Читать «Кавказький бранець» онлайн - страница 14

Цілу ніч ішов. Зустрілися лише двоє татар верхи, та Жилін здалека їх почув, заховався за дерево.

Уже почав місяць бліднути, роса впала, наближався світанок, а Жилін до краю лісу не дійшов. «Ну, — думає, — ще тридцять кроків пройду, зверну в ліс і сяду». Пройшов тридцять кроків, бачить — ліс закінчується.

Вийшов на узлісся — зовсім розвиднілось; мов на долоні перед ним степ і фортеця, і ліворуч, близенько під горою, вогні горять, згасають, дим стелеться, і люди біля вогнища.

Почав приглядатися, бачить — рушниці блищать, — козаки, солдати.

Зрадів Жилін, зібрав останні сили, спускається з гори. А сам думає: «Не дай, боже, отут у чистому полі побачить кінний татарин: хоч близько, а не втечеш».

Тільки подумав — гульк: ліворуч на горбі стоять троє татар, гонів за двоє. Побачили його, кинулися до нього. Так у нього в серці й похололо. Замахав руками, закричав щодуху до своїх:

— Братці! Рятуйте! Братці!

Почули наші. Вискочили козаки верхові, кинулися до нього — навперейми татарам.

Козакам далеко, а татарам близько. Та вже і Жилін зібрав останні сили, підхопив рукою колодку, біжить до козаків, не тямить себе, хреститься і кричить:

– Братці! Братці! Братці!

Козаків чоловік п'ятнадцять було.

Злякалися татари — не доїжджаючи, почали зупинятися. 1 підбіг Жилін до козаків.

Оточили його козаки, питають, хто він, що за людина, звідки? А Жилін не тямить себе, плаче і примовляє:

— Братці! Братці!

Вибігли солдати, оточили Жиліна; хто йому хліба, хто каші, хто горілки; хто шинелею прикриває, хто колодку розбиває.

Пізнали його офіцери, повезли у фортецю. Зраділи солдати, товариші зійшлися до Жиліна.

Розповів Жилін, як з ним усе трапилось, і каже:

— От і додому з'їздив, одружився. Ні, мабуть, не судилося мені.

І залишився служити на Кавказі. А Костиліна аж через місяць викупили за п'ять тисяч. Ледве живого привезли.

1872

Примітка

1

Аул — татарське село. (Прим. автора.)