Читать «Острів Сріблястих чайок» онлайн - страница 5

На пів-день… На пів-день… — ритмічно вистукували колеса, і паровоз, ніби стверджуючи це, свистів на кожному переїзді.

ПЕРЕПОЛОХ У БИЧКОВИХ ВОДАХ

Круті північні береги Азовського моря. Одноманітні суглинисті кручі тягнуться від самого гирла Дону аж до гігантської Арбатської стрілки. Тільки вузенька смуга черепашника, перетертого морем, відмежовує зеленкуваті води Азова од його стрімких берегів.

Під час штормів морські хвилі поступово підмивають берегові кручі, від них одколюються велетенські брили суглинків і з неймовірним гуркотом падають на пляж. Та хвилі не заспокоюються. З сердитим шипінням кидаються вони на багатотонні брили, роздрібнюють їх і несуть у море. Мине небагато часу, і працьовиті хвилі злижуть все до останньої піщинки. Знову чиста піщана доріжка потягнеться вздовж берега, немов тут нічого й не було.

За великою морською косою, там, де широка степова балка вгризалася в берегову кручу, на стародавніх зсувах притулилося невеличке рибальське селище. Привітні саманні хатки притулилися до рудих круч, а коло самісінького моря розташувався величезний рибцех, чорний просмолений дах якого скидався на хітиновий панцир морського жука-водолюба.

Біля кожної хатинки, на суглинкових терасах — виноградники і кострубаті абрикосові дерева. Це — Бичкові Води. Живуть тут рибалки і рибцехівські робітники.

Влітку, коли рибалки не виходять в море, селище наче завмирає під палючим промінням сонця, щоб прокинутись і зажити бурхливим життям уже з перших вересневих днів, коли до берегів підходять незліченні косяки жирної зубатої сули і прудкої азовської тарані. Та особливо славиться цей берег бичками… Таких бичків не знайдеш на всьому узбережжі Азовського моря. Недарма селище назвали Бичковими Водами. Пишаються своїм берегом старожили — бичководівці. Чудові місця!

… Тепер літо. У Бичкових Водах уже доспіли ранні абрикоси-дички — маленькі оранжево-червоні плоди, вкриті світло-ніжними ворсинками; наливаються буйним соком виноградні грона…

На узмор'ї, як фантастичні морські потвори, що виповзли з глибин погрітися на сонечку, лежать чорнобрюхі рибальські човни: величезні «дуби», «байди», а поруч — зовсім крихітні «калабушки» і «тузики».

Нещодавно морським берегом оволоділи пекінські качки — нове багатство бичководівського рибколгоспу. Тисячі білих, як морська піна, качок снують по затоці.

… Щоранку, задовго до схід сонця, прокидаються рибалки. Не поспішаючи прямують вони до моря знайомими вузькими стежками, йдуть, щоб дивитись, яке сьогодні море. Сторонній людині воно здається завжди однаковим. Але глибоко помиляється той, хто так думає!

У синіх передранкових сутінках стоять рибалки на березі, по-морському широко розставивши ноги, з непокритими головами, вдивляються туди, де народжується новий день. Стоять мовчки, тільки їхні очі бачать у ці урочисті хвилини те, що іншим не судилося помітити.

Коли ж із-за рівної смуги морського горизонту випливає сонце, рибалки жвавішають.

— Знову заграє левант, — говорять вони уривчасто.

День, який ще тільки народжується, рибалки вже побачили у гамі фарб ранкового сонця. Трудівників моря передусім цікавить напрям і сила вітру, так само як дощ — хліборобів. Адже від цього залежить найголовніше — вилов риби. Прогнози, що їх визначають рибалки, завжди ідеально точні.