Читать «Острів Сріблястих чайок» онлайн - страница 22

У воді кулька розпалася. В ній було багато кісточок, окремі шматки шерсті, блискуча луска…

— Череп бичка, — вказав Грицьвар на маленький череп, щелепи якого були озброєні великою кількістю дрібних і гострих зубів.

— Правильно, череп бичка. А оце череп сірої полівки. — Потім Володимир Петрович пінцетом взяв Невеличку довгу кісточку. — Прошу — стегно сірого ховраха. А от і його зуби. Дивись, тут багато цікавого… — І він дістав червону блискучу шкуру. — Хітинове крило жука-кузьки.

— Так, значить, сріблясті чайки ловлять ховрахів, усяких мишей та ще й жуків, — повільно промовив Грицьвар. Відчувалося, що для нього це було відкриття. — Дайте мені таку погадку, — попросив він.

— Навіщо вона тобі?

— У Бичкових Водах треба показати. На слово не повірять.

— Ось поїмо і підемо разом в глиб острова. Сам назбираєш цих погадок, скільки захочеш.

— Що ж це виходить? — вів далі Грицьвар. — Чайки, значить, їдять ховрахів. А Рудий Жук та його свині — їхні яйця жеруть. Виходить, дід Жук захищає різну нечисть?

— Рудий Жук і сюди навідується, — замітив аспірант.

— Не може цього бути. Це ж бабана — острів новий. Про нього наші рибалки не знають. Такі острови з'являються в морі і зникають.

— Острів молодий, це я знаю. На карті його нема, — відповів Борисенко і замовк. Лише тепер він зрозумів, як помилився. Теоретичні міркування старого професора ствердилися. Блискуче ствердилися.

Після паузи Володимир Петрович сказав:

— А Рудий Жук все-таки буває на цьому острові. Я бачив його сліди. Як тільки він сюди добирається?

— Це просто. Лічить махалки і добирається.

— Які махалки?

— Звичайні. Махне веслами — одна махалка; другий раз — друга махалка.

— Так треба тисячі махалок зробити?

— Роблять і тисячі. Напрям візьме з берега, махає веслами і потрапляє точно на острів. Рибалки, коли висипають сітки далеко в морі, теж махалки рахують. Ніколи, навіть уночі, сіток не загублять.

— Ось чому у Рудого Жука долоні мов рашпель, — пригадав Володимир Петрович.

— А галагазки, значить, теж ловлять ховрахів? — хитро посміхнувся Грицьвар.

— Чому це ти згадав галагазок? — здивувався аспірант.

— Так просто… Гадючу Балку пам'ятаєте?

— Гадючу Балку? Пам'ятаю. Я там підстерігав біля лисячої нори стару галагазку. Сфотографувати хотів. Але не вдалося, — проґавив.

— А я думав, ви каченят ловили, — повеселішав Грицьвар. — Я сам хотів їх спіймати. Парочку. На ферму. Приручити збирався. Чудові качки вийшли б.

— Ну що ж, — задумливо відповів Володимир Петрович. — У Голландії галагазок майже приручили. Спробуй і ти. Правда, взагалі ловити цих птахів заборонено, але для такої справи, мабуть, парочку можна. Тільки для них треба робити спеціальні нори. Вони лише в норах і несуть яєчка. — Володимир Петрович поглянув на годинник. Було чверть на першу. Треба поспішати, роботи ще багато. Грицьвар уже зварив чудовий куліш, і мандрівники сіли їсти.

— Чекай! Де це ти, Грицьваре, дістав прісну воду?

— Як це «де»? Відома справа. У копанці набрав.