Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 109

З пульта пролунав тритональний сигнал загальної уваги. Гнат машинально ввімкнув віом.

— Передаємо оголошення, — сказав диктор Центрального інформбачення. — У зв’язку з проведенням експерименту на супутнику Нептуна Тритоні, пасажирські лінії таймфагів не працюватимуть з четвертої до шостої години за середньосонячним часом. Повторюю…

Гнат кинув погляд на відеобраслет: йшла четверта година ночі за московським часом.

“Це ж тепер я навіть зі Спенсером не встигну зв’язатитися. — Ромашина знову огорнув неспокій. — Особливо якщо він не на Землі…”

— Що ж робити? — запитав Гнат уголос.

— Треба летіти в управління, — рішуче мовила Аларіка, збагнувши всю складність ситуації. — Звідти ти зможеш потрапити на Тритон за розпорядженням Спесера.

— На Тритон — так, але не на крейсер “Великий”, а саме звідти керують експериментом. Може, додзвонимося…

— Ти ж чув, ТФ-зв’язок відключено, а радіозв’язок неоперативний. Ми ще встигнемо добратися до найближчої стоянки швидкольотів. Дорогою щось придумаємо…

Швидколіт злинув у нічне небо. Гнат відключив обмежувач швидкості, й апарат зразу подолав звуковий бар’єр, недозволений для машин цього класу.

У відділенні загальнотранспортної інспекції диспетчер почув сигнал контрольного супутника, схопився за голову й оголосив тривогу в повітряному коридорі, де з’явився порушник.

Усе б скінчилося щасливо, Якби Гнат не змінив горизонт — за звичкою рятувальника обрав найкоротший шлях до північного таймфага міста. Саме в цю хвилину після профілактичних робіт запустили один з орбітальних ліфтів. Ромашин не помітив у повітрі попереджувальних знаків, а коли попереду виріс світловий стовп, було вже пізно…

Патрульний автомат інспекції, який ішов на перехоплення порушника, встиг застосувати червону завісу, але на такій відстані компенсуюче силове поле лише трохи послабило силу удару. Швидколіт врізався в захисне поле ліфта (треба було йти на автоматі!” — майнула думка), тріснув і розлетівся прозорими бризками ковпак кабіни, скрикнула Аларіка, і на Гната впала ніч…

Опритомнів від болю і, ще не розплющивши очей, згадав катастрофу й крик Аларіки. Сперся на лікті, роздивився. Він лежав на схилі пагорба, а за кілька кроків, напівнакрита зім’ятим сидінням, під нерівною стіною кущів скорчилась Аларіка. Поодаль горів швидколіт, і на мокру від недавнього дощу траву, на бліде нерухоме обличчя жінки лягали оранжеві відблиски полум’я.

Гнат звівся на ноги, застогнавши від болю в спині, дошкутильгав до Аларіки і, відкинувши зім’яте сидіння, опустився на коліна.

— Ріко! — підклав їй під голову свої долоні. — Що з тобою, Ріко? Ну, не мовчи!..

Хтось доторкнувся до його плеча, Гнат озирнувся і побачив… Керрі Йоса.

— Ви?! Тут? А я шукаю вас… Аларіка — бачите?..

— Бачу. — Керрі Йос присів навпопічки біля жінки, намацуючи пульс у неї на зап’ясті, і запитав: — Навіщо ж ти шукав мене?

— Експеримент на Тритоні… але ось Аларіка!..

— З хвилини на хвилину прибуде швидка. Допоможи…

Удвох вони поклали Аларіку зручніше, вона застогнала, і Гнат ледве не закричав від радості: жива!