Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 103

— Знаю. Але мене це не заспокоїло.

— Мене теж, — зітхнув Томах.

Вони невесело глянули один на одного, збираючись іти: у відділі вже нікого не було.

— І все ж, — притримав Станіслав Микиту, — зізнайся відверто, чому ти такий певний, що саме Керрі — Око? Я довго сушив собі голову, намагаючись підвести базу під твою впевненість, одначе…

— А ти добре знаєш Керрі? — кинув йому зустрічне запитання Богданов.

— Та ніби ж.

— Він здатен дивуватися?

Томах з цікавістю глянув у вічі Микиті.

— В якому розумінні?..

— У прямому. Ти пам’ятаєш такий випадок, щоб Керрі здивувався з якогось приводу?

— Не думав про це.

— Так от, поява “дзеркал”, зникнення вантажів і всі події, пов’язані з Оком, його не здивували.

— І тільки на цій підставі ти вважаєш?..

— Не тільки. А той факт, шо на установці на Тритоні не виявлено сліду, лише підтверджує моє припущення. Свого загадкового знака він міг не залишити з двох причин: або боявся виявити себе, або тому, що великий вибух не загрожує небезпекою.

— То яка ж тоді його мета?

— Його мета — змусити сектор безпеки діяти ефективніше, пильніше “оглядатися вперед” на наслідки діяльності людства в космосі, думати не лише про людську цивілізацію, а й про середовище її існування.

На Станіславове обличчя набігла тінь.

— Але якщо справа стоїть так, ти ризикуєш зникнути, як і твій брат. Своєю поінформованістю ти стаєш небезпечним для Ока. І воно не зупиниться на попередженні, а просто ліквідує тебе як свідка.

Микита усміхнувся.

— Навряд чи це трапиться, однак я буду обережним. До того ж якщо Око розумне, а воно розумне, це поза всяким сумнівом, то, досягнувши мети, не стане розшифровуватися до кінця.

— Ти в цьому переконаний?

— Цілком.

Гнат по відео перевірив пости, розставлені навколо ТФ-установки в радіусі двадцяти кілометрів, доповів Томаху про готовність усіх підконтрольних служб і залишився стояти на відкритій галереї, що з’єднувала броньовані конуси спостережних пунктів.

Звідси до розтруба ТФ-установки, налаштованої здійснити вибух, було близько двадцяти кілометрів по прямій. Довкіл неї ледве не суцільною стіною розташувалися поглиначі ударної хвилі, захисні башти та інші машини, начинені автоматикою і молектронікою, готові втрутитися в хід подій при перших же ознаках небезпеки для людей за межами зони.

Накрапав дрібний холодний дощик. Гнат розчаровано похитав головою і глянув на годинник: до пуску лишалося всього двадцять хвилин. Він повільно рушив до люка спостережного пункту.

У круглому залі з похилими стінами, в які були вмонтовані віоми та екрани оптичних посилювачів — стояла тиша. Біля центрального розподільчого пульта юрмилися наукові керівники експерименту. Були тут і Кирило Травицький, Керрі Йос, Владибор Дикушин, Генрі Бассард…

— Пости готові, — доповів Гнат Йосу. — Дезактиватори на вихідних позиціях, групи тривоги у всеозброєнні.

— Добре, — озвався начальник відділу, ховаючи усмішку: Томах щойно доповів йому про це, причому тими ж словами.

Гнат підійшов до Травицького.

— А, це ти, — сказав той замість привітання. — Поки що побудь тут, я зараз прийду… Діло до тебе є.