Читать «Крадійка книжок» онлайн - страница 203

— Зрозуміла.

Лізель щоночі спускалася до підвалу. І всюди носила з собою книжку. Вона годинами писала, намагаючись за ніч написати десять сторінок свого життя. Стільки всього треба було обдумати, стільки всього не пропустити. Будь терплячою, повторювала Лізель, і що більшою ставала гора списаних аркушів, то більше набивалась її письменницька рука.

Іноді Лізель розповідала про те, що відбувалося в підвалі у той час, коли вона писала. Дівчинка щойно завершила описувати той момент, коли тато дав їй ляпаса на церковних східцях, а потім вони разом показували «heil Hitler ». Навпроти неї Ганс пакував свого акордеона. Він півгодини грав, а Лізель писала.

СТОРІНКА 42

Сьогодні тато був зі мною.

Він приніс акордеона і сів неподалік того місця, де завжди сидів Макс.

Поки він грає, я часто дивлюся на його пальці і обличчя. Акордеон дихає. Його щоки посмуговані. Здається, що ті смуги хтось намалював, і щоразу, коли бачу їх, я чомусь хочу плакати. Не від смутку чи гордості, зовсім ні. Просто мені подобається, як вони рухаються і міняються. Часом мені здається, що мій тато — акордеон. Коли він дивиться на мене, посміхається і дихає, мені вчуваються ноти.

Через десять ночей Мюнхен знову бомбили. Лізель дійшла вже до сто другої сторінки і заснула в підвалі. Вона не чула кування зозулі і завивання сирен, і спала, притискаючи до себе книжку — такою побачив її тато, коли спустився, щоб розбудити.

— Лізель, ходімо.

Дівчинка взяла «Крадійку книжок» та інші книжки, а по дорозі вони зайшли по пані Гольцапфель.

СТОРІНКА 175

За течією річки Ампер пливла книжка.

Хлопець скочив у воду, наздогнав її і схопив правою рукою.

Він широко усміхався. Він до пояса занурився у крижану грудневу воду.

— А тепер поцілуєш, Saumensch? — запитав він.

До наступної атаки, що відбулася 2 жовтня, вона її дописала. Залишилося кілька десятків чистих аркушів, і крадійка книжок взялася перечитувати написане. Книжка складалася з десяти частин, кожна з яких називалася на честь книжки або історії і розповідала про те, як кожна з них вплинула на її життя.

Я частенько роздумував, до якої сторінки вона встигла дійти, коли через п’ять днів я прийшов на Небесну вулицю, огорнутий дощем, що ніби накрапав з незакрученого крана. Мені цікаво, що вона читала в ту мить, коли з грудної клітки літака вилітали перші бомби.

Особисто мені подобається уявляти, що вона зиркнула на стіну, на мотузяну хмару та сонце, що стікало, Макса Ванденбурґа і дві постаті, що йдуть їм назустріч. Тоді перевела погляд на свої багатостраждальні виведені фарбою слова. Я бачу, як до підвалу спускається фюрер , у нього на шиї недбало висять зв’язані докупи боксерські рукавиці. А крадійка книжок читає, перечитує і ще раз перечитує останнє речення, перечитує вже не одну годину.

«КРАДІЙКА КНИЖОК» — ОСТАННЄ РЕЧЕННЯ

Я ненавиділа слова і любила їх, тож сподіваюся, що склала їх правильно.

А світ надворі свистів. Дощ заплямувався.