Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 9

— Сам знаєш. Вчора знову своїх дозорців прислав із наказом гасити вогні, коли це право моє, — він блиснув очима, — і в нього комусь вступатися зась! Та от і в грамоті воно є.

Балика тяжко підвівся і, відштовхнувши залізні дверцята у стіні, вийняв тяжку книгу в темній шкіряній палітурці. Перегорнувши одну за одною кілька пожовклих сторінок, списаних великими латинськими та слов’янськими буквами, війт вказав Ходиці пальцем: «Читай сам!» Ходика з виглядом знавця присунув до себе книгу і прочитав два параграфи, вказані війтом: «Також, коли в ночи с огнем на месте в домех сиживали, за то на них воевода биривал; ино мы то им отложили: нехай о том войт видает, как мает то в грози мити; а если бы не хотил войт того смотрети, а того недбалостью, которая бы ся от огню мисту шкода стала, тогда ми маем сами за то виною нашею карати».

У другому стояло так: «А коли воевода от замку за две мили едет або в лову, подвод им под него не давати».

— Так! — закрив він книгу, перше ретельно оглянувши підписи і печатки. — Папір правильний.

— То що ж, і можеш виграти справу? — спідлоба глянув на нього Балика.

— За два тижні і рішенець привезу.

— Та ти все лишень обіцяєш, а й досі нічого не робиш.

— Та й ти, пане свате, все лишень обіцяєш, — усміхнувся Ходика, — а наперед нічого не годиться давати. Зате, щойно одружимо своїх молодят, — не тривожся ні про що, доручи мені цю справу, і ми воєводу доїдемо. Мені з саксоном возитися не первина! — посміхнувся він знову, а довгий рот його розтягнувся ще ширше і обличчя прибрало якоїсь хижої міни. — Вже ми йому насолимо! Виграємо справу і у трибуналі, і в самому королівському задвірному суді!

Останні слова Ходики прозвучали щиро і в його чорних очах засвітився сухий злобний вогник. Та Ходиці було чого лютувати на воєводу, не за мійські права, це його тривожило мало, а за те, що йому, Ходиці, впоперек дороги став. Позаздрив воєвода, бо простий міщанин Ходика розбагатів так, що й князя за пояс заткне. Що йому до того, як Ходика привлащує свої пожитки? Хай пильнують у судах, — як не піймався, то й прав. Вудочка для дурних риб, а розумна і з мережі утече! Та ж чи він, воєвода, сам не грабує, не вигадує усіляких видеркафів. Ні, йому кривдно, що простий міщанин Ходика такі княжі маєтки захопив! Та він, Ходика, вдома чорний хліб їсть, сам дрова рубає, щоб парубка не тримати, та йому кращого і не треба: звик із дитинства до такого життя, а захоче — весь Київ оксамитами вистелить і самого воєводу в золоті утопить. Так! На жовтому обличчі Ходики від сильного припливу крові виступив блідий рум’янець. Ні, пане воєводо, ні, злидні та приниження не минаються даремно. Вже він помре, а буде вельможним паном! Скоро, скоро вже й ім’я міщанське з себе скине… Тільки б війта Балику в сіті свої уплутати, щоб він на перешкоді його таємним справам не стояв…. А тоді — руки розв’язані! Роби, що знаєш. А коли вже Ходика вельможним паном стане, ух, всім тоді покаже, як з людей масло вибивати!