Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 42

— Пора б уже йому їхати, — зауважив один із молодих гостей.

— А от я гляну! — крикнув Грицько Скиба, встаючи з лавки і виходячи на вулицю. — Їде, їде! — сповістив він весело, відкриваючи двері в шинок.

Посеред вулиці повільно сунули від Золотих воріт два високо навантажені вози. Попереду йшов Ходика, за ним, поруч із другим возом, — погонич, верховий кінь був прив’язаний позаду переднього воза.

Коли Ходика порівнявся з шинком, його зустріли радісні оклики:

— А, пан Ходика, либонь, з товарами повертається?

— Здоров! Здоров!

— Здоров, панове! — неохоче відповів Ходика, зсовуючи шапку на голові.

— Та куди ж це ти? Хочеш, схоже, шинок минути? — зупинив його Мартин. — Ні, пане брате, так не годиться! У нас велика гульня йде! Гриць Скиба всіх пригощає, женитися задумав. Та й ти, здається, теє, — підморгнув він, — славну, брате, дівчину береш, по всьому місту чутка йде!

— Заходь, заходь! — закричали інші, обступаючи його, — це вже й не звичайно — шинок минати, та ще коли в ньому свої люди сидять!

Якийсь час Ходика стояв нерішуче: не хотілося і часу гаяти, а все-таки перспектива випити за чужий кошт видавалася спокусливою.

— Товари! — нерішуче сказав він.

— А що товари? — усміхнувся Мартин. — Дядько ж із ними зостанеться, та поставити їх тут, навпроти вікна, ніхто й не зачепить!

— Хіба що навпроти вікна, — невпевнено згодився Ходика.

— Та ти не бійся! Дорога проїжджа… всюди народ, — підхопив його під руку Скиба, і Ходика, разом із молодими городянами, рушив до шинку.

— Ну, будьмо ж, браття, здорові! — налив усім кубки Скиба. — За твоє, пане Ходико, щасливе повернення і за твою наречену!

— Слава! — загули всі.

— Дяка! Дяка! — відкланявся Ходика, обережно відпиваючи з кубка.

— Та що ж ти до дна не п’єш? Так не годиться! — зашуміли довкола.

— Я, браття, не звик багато пити відразу!

— Дарма! Доливай йому! На радощах п’ємо!

Кубок Ходики наповнили знову. Мартин підморгнув Скибі. Скиба наповнив високий кубок медом і непомітно вийшов із ним за двері.

— Та як же не пити? — заговорив Мартин. — Проїхати з такими товарами таку далеку дорогу і щасливо додому повернутися… це в наш час…

Тут він спохопився, наче сказав щось зайве і якось незугарно додав:

— Як же не тішитися? Пий, брате, пий ще! — цокнувся він із Ходикою і, змусивши його осушити кубок до дна, наповнив його знову медом.

Ходика помітив недомовленість у Мартинових словах, але в цей час заговорив Гриць Скиба:

— Та вже, правду сказати, я не з боязких, а й то тепер, як з дому ввечері виходжу, разів п’ять молитву прочитаю та ще зо два келихи меду для відваги переверну.

— А чого ж це? — вже не зовсім спокійно спитав Ходика.

— Та що! Не варто проти вечора і говорити! — махнув рукою один із молодих підмайстрів.

— Та в чому ж річ, панове? — вдруге спитав Ходика, оглядаючись довкола.

— Ет, друже, — перебив його Мартин, — про це і згадувать не варт! От ти краще розкажи нам, коли думаєш весілля гуляти?

— А ось приїдемо… то, дасть Бог, завтра і повінчаємось, — розсунув він усмішкою свого широкого рота.