Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 22

Богдана почервоніла від задоволення і потупила очі, а сусідні кумасі схвально захитали головою. Все це помітила Галя. Цехові знамена замерехтіли перед нею, наче в тумані: вона дивилася і нічого не бачила; чула все, що казав їй Ходика, і нічого не розуміла.

Огрядна пані Кошколдовичева вела тим часом таємну розмову з двома сухорлявими літніми жінками, пишно й багато одягненими.

— Вже повірте мені, пані цехмайстрова, — говорила вона з віддишкою, — повірте, даремно б диявол до їхнього дому не підлітав… Ну, скажіть мені, чого б йому так даремно без усякої потреби летіти, та цього, прости Господи, і проста людина не зробить, не те що чорт!

— Так, так! — кивала головою пані цехмайстрова, і жовте її обличчя з погаслими очицями загорялося жадібною цікавістю. — Для чого до Пріськи Горбачівни із шевського цеху диявол щоночі прилітав? Гм? Розумієте?.. Доти прилітав, доки не народилася дитина з двома головами… Га? — Вона обтерла долонею губи і, похитавши головою, додала: — Що з того, що вона дівчина? Тепер всяка дівчина кожну бабу перехитрує!

Пані Кошколдовичева нічого не відповіла, але, поважно надувши воло своєї повної шиї, зобразила на обличчі вираз, що ясно говорив: а запевне, звісно, зайве про це й говорити.

— Так, так, — підхопила пані цехмайстрова, кинувши на Галю злобний заздрісний погляд. — Особливо ж від тієї війтівни усякого можна сподіватися… Така вже горда, така пихата!.. Ні пошанівку від неї, ні привітання…

— А що ж, коли батько не вчить! — Пані Кошколдовичева тяжко зітхнула і заговорила, надавши обличчю плаксивого виразу: — Покійний мій батенько теж війтом був, а як учив поважати людей, не пишатися, не чванитися…

— Ох… ох…. — закивали головами кумасі. — Царство йому небесне, вічний спокій, добрий був чоловік!

— Та і я ж була першою нареченою в місті і з виду була хоч малюй! — пані Кошколдовичева вип’яла вперед свій пишний бюст. — А не дерла носа, як це кошеня!

— Яка там вона перша наречена! — аж скрикнула пані майстрова. — От Богдана, оце пава… А ця… ні поступу, ні походу, тьху! — сплюнула вона.

Тим часом процесія обійшла церкву втретє і востаннє. Помітивши, що Галя весь час слухає Ходику з веселою посмішкою і дзвінким сміхом, Мартин рішуче підійшов до Богдани.

— Добридень, Богданко! — промовив він навмисне так голосно, щоб його слова долетіли до Галі. — Весь день від тебе очей не відводжу. Багато я краль і красунь бачив, а кращої від тебе жодної не знайшов!

«А, то ось воно як!» — закусила Галя губу, ніздрі її маленького носика роздулися, а в очах спалахнув недобрий погляд.

— А коли ж, пане, прибуде брат твій? — голосно спитала вона Ходику. — Чогось забарився?

— Успіє до весілля, успіє, — відповів Ходика, потираючи руки. — А тоді вже загуляємо на все місто, так!

— Отож, — зауважив пан цехмайстер, наближаючись до них. — А мені вчора цей блазень, — він сердито глянув у бік Мартина, — брехню завдавав… Казав, що не захоче війтова донька за твого брата йти.