Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 101

От з цією «нещирою парою» розібратися найлегше. Звичайно ж, ми одразу впізнаємо і Федора Ходику, і Богдану Кошколдівну. Більше того, виявляється, що розказане про них відповідає документальним відомостям. Щоправда, мода на портретування красунь із міщанських родин ще не дісталася Києва і ми не знаємо, була ця Богдана білявкою, темноволосою чи рудою, худенькою чи пишнотілою, зате нам відомо, що вона справді була внучкою війта, Василя Черевчея, внучатою племінницею іншого війта, Федора Черевчея, донькою Андрія Кошколдовича та спадкоємицею басанських маєтків. Можемо навіть уточнити, що Богданина мати, та сама «поважна Духна Кошколдовичева, дочка покійного війта», насправді звалася чи то Полонією, чи то Пелагеєю Василівною Черевчеївною, і що, овдовівши, вона ще двічі входила заміж: «вдруге — за Олександра Остроуха, втретє — за Станіслава Вигуру, київського городничого» (Н.Білоус, цитована книга).

Натомість Федір Ходика, про якого вже чимало мовилося і ще піде мова, пережив свою першу дружину і вдруге одружився «зі шляхтянкою Марушою Шишчанкою» (Н. Білоус).

Ну гаразд, а як же головні герої? Себто, війтова донька, Галя Балика (по-тодішньому — Баличанка) і Мартин Славута, відважний юнак, майстер цеху золотарів?

Донька у Яцька Балики справді була — єдина донька після кількох, начебто трьох синів. Щоправда, звалася вона не Галиною, а, згідно із тодішньою модою, Федорою, скорочено Федею (для сучасного читача може видатися дивним, що Федя і Вася у Києві XVI століття — жіночі імена). Федора — ім’я доволі поширене, так звалася, наприклад, одна зі сестер Василя та Федора Ходиків.

Складніше піде у нас справа з Мартином Славутою. Ім’я для нього вибране вдало, мало того, що в тогочасному Києві чимало знайшлося б Мартинів та Мартиновичів (Ян Мартинович Аксак, щоб далеко не ходити), то воно ще й має певний інтернаціональний присмак і добре звучало б хоч у Кракові, хоч у Нюренберзі. Зате прізвище Славута нагадує театральний або літературний псевдонім. Славутою називали Дніпро, а от людей з таким прізвищем у тодішньому Києві не було. Не міг же наш Мартин існувати сам собою, без предків, родичів або потомків.

Можливо, нам допоможе інша повість, себто «Первые коршуны», загалом схожа на «Червоного диявола», але час дії там перенесений років на 20 уперед і головний герой зветься інакше. Не Мартином Славутою, а Семеном Мелешкевичем. (Заодно пояснена причина ворожнечі між головним героєм та кланом Ходик. Не про саму лише війтівну йшлося: один із Ходик був опікуном героя і скористався з його відсутності, щоб відібрати в підопічного батьківську спадщину).

Оце вже інша річ. Мелешковичі — реальний київський рід, який неабияк відзначився у київській історії. Певний Семен Мелешк(е)ович був київським війтом у середині XVI століття (нашому героєві він міг доводитися дідом), пізніше ще один Семен Мелешкович згадуватиметься у зв’язку з історією війтування Федора Ходики, наступника Яцька Балики. Супротивна Ходиці партія висунула Мелешковича як кандидата на посаду війта, однак, схоже, цього разу не зуміла зігнати Ходику з посади. Легко, однак, здогадатися, що надто приязних стосунків між двома претендентами існувати не могло, а раптом причиною їхнього суперництва була також давня ворожнеча через прекрасну війтівну? (У «Первых коршунах» сам Федір Ходика на руку Галі не претендує, хоча й міг би, бо вже овдовів, натомість сватає її за свого «придуркуватого сина Панька»)