Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 29

В цьому Вогнерукий не сумнівався. За кілька золотих можна прочитати навіть князівську пошту. Так казали ще за його часів. Треба лише знати когось, хто розуміється на фальшуванні печаток.

— А решта? — Вогнерукий подивився на свистунів біля вікна. — Чим вони займаються?

Хмароходець ковтнув вина і скривився.

— Тьху. Дідько. Непогано було б меду додати. Решта, ну, — він потер задубілу ногу, — хтось помер, хтось, як і ти, зник. Отой за селянином, що похмуро витріщився у свого кухля, — Хмароходець кивнув у бік шинквасу, — наш давній товариш Ворон, на обличчі витатуйовано усмішку, та він найгірший вогнедув у всьому світі. Він старанно копіює тебе і відчайдушно шукає причину, чому вогонь для тебе танцює охочіше.

— Йому ніколи цього не зрозуміти. — Вогнерукий непомітно подивився на вогнедува.

Ворон досить пристойно жонглює запаленими факелами, та вогонь не хоче з ним танцювати. Він — як коханець без надії, його обраниця постійно йому відмовляє. Давним-давно Вогнерукий залишив Воронові трохи вогняного меду: стало шкода Ворона. Але навіть з медом бідолаха не розумів, що йому промовляє вогонь.

— Кажуть, він працює з порохом алхіміків, — прошепотів Хмароходець через стіл. — Дороге задоволення, як на мене. Вогонь часто кусає його, руки й долоні геть зовсім червоні. Але до обличчя Ворон його не підпускає. Перш ніж виступати, він намащує обличчя, і воно блищить як сало.

— Він так само п'є після вистав?

— Після вистави, перед виставою, але він ще привабливий чолов'яга, еге ж?

Так, його привітне обличчя завжди усміхається. Ворон з тих чарівників, які живуть поглядами інших, сміхом і оплесками, головне, щоб люди зупинились і подивилися на нього. Навіть зараз він розважає всіх біля шинквасу. Вогнерукий обернувся до Ворона спиною: не хотів бачити захват і заздрість в його очах. За Вороном він не скучив.

— Не думай, що строкатим стало легше жити, — пробурмотів Хмароходець. — Після смерті Козимо Тлустий князь впускає нашого брата лише по святах на ярмарки, а в замок — у крайньому випадку, коли його внук криком кричить за чарівниками. Не дуже приємний хлопчисько, вже зараз командує прислугою, погрожує батогом і ганебним стовпом, та хай там що — він любить строкатих.

— Козимо Вродливий помер? — Вогнерукий мало не поперхнувся кислим вином.

— Так. — Хмароходець перехилився через стіл, наче голосно розповідати про смерть і нещастя невиховано. — Майже рік тому він, вродливий як ангел, вирушив у похід. Хотів довести свою князівську сміливість і винищити паліїв у хащі. Пригадуєш їхнього ватажка — Каприкорна?