Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 224

— Каприкорн? — Змієголов виплюнув це ім'я, наче маленьку пташину кістку. Він не дивився на Рудого Лиса, та його грубі пальці стислися в кулак. — Відколи Мортола повернулась, я занадто часто чую це ім'я. Каприкорн мертвий. Навіть вірна йому душею й тілом відьма не відвернула цього. А ти, Рудий Лисе, очевидно забув, хто твій новий господар. Я Змієголов! Моя родина панує над цими землями понад сім поколінь, а твій попередній господар — всього-на-всього позашлюбний син коваля, замурзаного попелом! Ти був палієм і вбивцею, я зробив з тебе герольда. Здається, варто виявляти більшу вдячність, чи, може, ти захотів нового господаря?

— Ні, ваша величносте… — сказав Рудий Лис ледь чутно. Його обличчя зробилося кольору його волосся.

— Отож-бо! — Змієголов наколов ще одну пташку. — Тоді негайно виконуй, що я звелів. Відведи дівчину до батька і подбай, щоб він одразу взявся до роботи. Ви привели цього цирульника, Болотяника?

Рудий Лис, не дивлячись на свого пана, кивнув.

— Добре. Хай він двічі на день оглядає її батька. Ми ж хочемо, щоб наші полонені були задоволені. Зрозуміло?

— Так, — прохрипів Рудий Лис.

«Вони ведуть мене до Мо, — думала Меґі. — Для Змієголова це початок кінця». Але коли слуга зачинив за ними двері, на шляху Рудого Лиса з'явився солдат.

— Мортола звеліла вам дещо переказати! — сказав він. — Обшукайте дівчину, шукайте аркуш паперу або щось інше, де щось написано. Вона каже, щоб ви спершу подивилися в рукавах: ця відьма вже колись там щось ховала.

Перш ніж Меґі зрозуміла що до чого, Рудий Лис схопив її і закотив рукава. Нічого не знайшовши, він хотів був застромити руку в її сукню, та дівчинка відштовхнула її і витягла пергамент. Якусь мить Рудий Лис недолугим поглядом людини, яка не вміє читати, витріщався на літери, а тоді без жодного слова простягнув пергамент солдату.

Меґі від страху запаморочилося в голові. Рудий Лис знову потяг її за собою. Що буде, як Мортола покаже аркуш Змієголову? Що як…

— Ходи вже, гайда! — гарикнув Рудий Лис і штовхнув її вгору по сходах.

«Феноліо, — думала Меґі, — Феноліо, допоможи мені. Мортола знає про наш план».

— Стій! — Рудий Лис схопив її за волосся.

Чотири панцерні солдати охороняли закриті на три замки двері. Рудий Лис кивнув — і вони відчинили двері.

«Мо! — подумала Меґі. Мене ведуть до нього». І ця думка прогнала решту думок, навіть про Мортолу.

Вогонь на стіні

О, дивися, дивись! На білій стіні

З'явилося там, немов від руки.

І написало на білій стіні

Літери з вогню. Написало і зникло.

Гайнріх Гайне. Бальтацар

У широких темних коридорах Сутінкового Замку було тихо. Віск тисяч свічок скрапував на кам'яні плити, на кожній з яких вибито герб Змієголова. Повз Вогнерукого й Фарида шмигали навшпиньках слуги й служниці, опустивши голови. Охорона стояла у довжелезних коридорах і перед дверима, високими, наче для велетнів, а не для людей. На кожних дверях виблискував лускатим сріблом звір з герба Змієголова: змія, яка пожирає жертву. Біля дверей висіли велетенські люстра. Фарид весь час зазирав у дзеркала, щоб переконатися, що він таки невидимий.