Читать «Чорнильна кров» онлайн - страница 18
Корнелія Функе
— Меґі, вечеря!
Голос Елінор загримів по сходах. У неї дуже потужний голос. Гучніший, ніж протитуманна сирена «Титаніка», казав Мо.
Меґі зіскочила з підвіконня.
— Вже йду! — гукнула вона крізь двері.
Тоді знов забігла до своєї кімнати, зняла записники з полички, один за одним, поки руки ледве їх утримували, і, балансуючи з ними по коридору, занесла в кімнату, де Мо облаштував бюро. Колись, як вона, Мо і Вогнерукий зупинилися в Елінор, то була спальня Меґі. З вікна цієї кімнати видно всипаний галькою майданчик перед будинком, ялинки, великий каштан і сіре комбі Елінор. Воно стояло там за будь-якої погоди, тому що бабця Меґі вважала, що автомобілі, якщо їх розпещувати гаражами, швидше іржавіють. Коли вони вирішили остаточно оселитися в Елінор, Меґі захотіла вікно, крізь яке видно садок. І ось тепер Мо в оточенні колекції старих путівників залагоджує паперову роботу в колишній спальні Меґі. Тоді Меґі ще не була в Каприкорновому селі, в неї ще не було матері, вона майже ніколи не сварилася з Мо…
— Меґі, де ти там? — Голос Елінор ставав нетерплячим. Віднедавна в неї болять руки й ноги, але вона не хоче йти до лікаря.
(— Що мені робити? — її єдиний коментар. — Хіба вони придумали пігулку від старості?)
— Вже спускаюся! — крикнула Меґі й обережно поклала записники на письмовий стіл. Дві книжки сповзли зі стосу і мало не перекинули вазу з осінніми квітами, яку Реза поставила перед вікном. Меґі впіймала її, і вода не вилилась на рахунки та чеки за бензин. З вазою в руці, пальцями, липкими від квіткового пилку, дівчина стояла перед вікном і раптом біля дороги між деревами побачила постать. Її серце затріпотіло, і ваза вислизнула з пальців.
Ну ось і доведено: Мо таки має рацію.
— Меґі, витягни голову з цих книжок, бо скоро не розрізнятимеш реальності і вигадки!
Він дуже часто повторював ці слова, і от вони справдилися. Вона саме думала про Вогнерукого — і ось вночі на вулиці хтось стоїть, так само нерухомо, як і тоді, коли він чекав перед їхнім будинком, такий самий нерухомий, як і ця постать там…
— Меґі, чорт забирай, як довго тебе кликати? — захекалась Елінор. — Чого ти там стоїш як укопана? Ти що, мене не… Хай же йому біс, хто це там?
— Ти теж його бачиш? — Меґі відлягло від серця, і дівчинка мало не повисла у тітки на шиї.
— Авжеж.
Постать швидко пробігла по світлій гальці, на ногах не було взуття.
— Це ж той хлопчина! — Голос Елінор не йняв віри. — Той, що допоміг Сіркодзьобу вкрасти в твого батька книжку. Ну в нього і нерви отак тут з'являтися. Він виглядає досить виснаженим. Він думає, я його впущу? Напевно, і Сіркодзьоб тут.
Елінор стурбовано підійшла до вікна, а Меґі вже вибігла за двері. Дівчинка перестрибнула сходинки і бігла вестибюлем. Реза йшла по коридору до кухні.
— Резо! — крикнула Меґі. — Фарид прийшов. Фарид!
Фарид
Він був упертий, як мул, хитрий, як мавпа, і спритний, як заєць.
