Читать «Чорнильне серце» онлайн - страница 253

Коли Меґі й Мо рушили до клітки з Резою та Елінор, у коси дівчинці залетіла фея — крихітне блакитношкіре створіння, яке заходилося велемовно вибачатися. Потім Меґі спіткнулась об якусь кошлату істоту, що нагадувала напівлюдину-напівтварину, й нарешті мало не наступила на чоловічка, який, судячи з усього, був цілком зі скла. Дивні ж мешканці завелися в Каприкорновому селі!

Вони підійшли до клітки. Фарид, насупивши брови, усе ще чаклував над замком. Він намагався відімкнути його і так і сяк, бурмотів, нібито все робить точнісінько, як йому показував Вогнерукий, але цей замок, мовляв, просто зовсім не такий.

— Чудеса, та й годі! — пожартувала Елінор, притискаючись обличчям до ґрат. — Нас не проковтнув отой Привид, то тепер ми, на жаль, помремо в цій клітці з голоду! Що скажеш про свою доцю, Мо? Хоробра дівчинка, чи не так? Я би на її місці не прочитала б жодного слова. Господи, коли та стара карга надумала вихопити у неї книжку, в мене мало не спинилося серце.

Мо обійняв Меґі за плечі й усміхнувсь. Але дивився він цієї миті не на доньку. Дев’ять років — час довгий, дуже довгий.

— О, вийшло! У мене вийшло! — вигукнув Фарид, відчиняючи дверцята.

Та не встигли Реза й Елінор ступити й кроку до виходу, як із найтемнішого кутка в клітці підвелася постать і накинулась на першу жінку, котра опинилася на її шляху, — на матір Меґі.

— Стій! — процідив крізь зуби Баста. — Стій, не поспішай! Куди це ти зібралася, Резо? Чи не до своєї сімейки? Гадаєш, я не чув, про що ви перешіптувалися — там, у склепі?! Помиляєтесь, я все чув!

— Відпусти її! — закричала Меґі. — Відпусти!

І чому вона не звернула уваги на оту темну колоду, що нерухомо лежала в кутку? Як вона могла подумати, що Баста загинув разом із Каприкорном?! Але як вийшло так, що він лишився живий? Чому він не зник, як Пласконіс, Кокерель і решта чорних курток?

— Відпусти її, Басто! — Мо говорив тихо, так ніби розмовляти голосно вже не мав сили. — Ти звідси однаково не вийдеш, навіть якщо триматимеш її. І ніхто тобі не допоможе, бо нікого з них уже немає.

— А я кажу, вийду! — злостиво процідив Баста. — Якщо ти мене не випустиш, я придушу їй горлянку. І скручу її тоненьку шийку. А ти, власне, знаєш, що вона не розмовляє? Вона не годна видати жодного звуку, тому що її вичитував отой партач Даріус! Вона німа, як риба. Гарненька німа рибка! Але ж ти, наскільки я тебе знаю, візьмеш її назад і таку, еге ж?

Мо нічого не відповів, і Баста засміявся.

— Чому ти лишився живий?! — вигукнула Елінор. — Чому ти не ґиґнув, як твій господар, чи не розтанув у повітрі? Кажи!

Баста стенув плечима.

— Звідки мені знати? — пробурмотів він, тримаючи однією рукою Резу за шию.

Вона спробувала копнути його ногою, але він стис їй горло ще дужче.