Читать «Сонячний Птах» онлайн - страница 15

– Саллі!

– Недбала й жорстока бездумність його нахабства…

– Припини, Саллі, – сказав я, підхоплюючись на ноги.

– Ти бачив цих бідолах навкруг нього – вони тремтіли від страху.

– Саллі, не смій говорити про нього так – принаймні при мені.

– А ти себе бачив? Ти один із найлагідніших, найдобріших, найпристойніших чоловіків, які зустрічалися в моєму житті. Один із наймогутніших мізків, із якими я мала честь працювати. Чи ти себе бачив? Бачив, як ти бігаєш і крутиш хвостом? Боже, ти впав на спину під його ногами, пропонуючи, щоб він полоскотав тобі живіт… – Вона була майже в істериці, вона плакала, й сльози стікали в неї по щоках, її обличчя зблідло й тремтіло. – Я ненавиділа тебе й ненавиділа його! Я ненавиділа вас обох! Він принижував тебе, перетворював тебе на дешевого й нікчемного…

Я не міг нічого їй відповісти. Я стояв приголомшений і отупілий, а її настрій раптом змінився. Вона підняла руку й притисла її до свого рота. Ми витріщилися одне на одного.

– Мабуть, я збожеволіла, – прошепотіла вона. – Навіщо я все це сказала? О, Бене, Бене! Пробач мені! Благаю тебе, пробач!

І вона підійшла й опустилася навколішки переді мною, її руки обхопили моє тіло, вона обняла мене й пригорнула до себе. Я стояв, наче статуя. Я похолонув від страху, від жаху того, що мало між нами відбутися. Бо хоч я давно про це мріяв і молився, щоб воно прийшло, але воно настало вкрай несподівано, не давши мені бодай хвилинного застереження, і тепер я опинився там, звідки немає ніякого вороття, на незнайомій території. Вона підвела голову, досі припадаючи до мене, й подивилася мені в обличчя.

– Прости мене, благаю, прости.

Я поцілував її й відчув, що її рот солоний, теплий і солоний від сліз. Її губи розтулилися під моїми, і я відчув, що мій страх минув.

– Кохай мене, Бене, благаю тебе, кохай.

Вона інстинктивно відчула, що мною треба керувати. Вона повела мене до канапи.

– Світло, – судомно прошепотів я. – Будь ласка, вимкни світло.

– Якщо ти так хочеш.

– Благаю тебе, Саллі.

– Я його вимкну, – сказала вона. – Я знаю, тобі так треба.

І вона вимкнула світло.

Двічі в темряві вона вигукнула:

– О, Бене, будь ласка, ти такий дужий. Ти вбиваєш мене… Твої руки… Твої руки…

Потім незабаром вона зойкнула, то був пронизливий зойк без форми або значення, й мій власний натужний крик злився з ним. Потім був лише хрипкий звук нашого дихання в темряві.

Я почувався так, ніби мій дух вилетів із тіла й витав десь. Уперше за своє життя я перебував у стані цілковитого відпочинку, почувався задоволеним і в безпеці. Із цією жінкою в мене багато чого буде вперше. Коли нарешті Саллі заговорила, її голос пролунав для мене, як щось цілком несподіване.

– Ти заспіваєш для мене, Бене?

І вона ввімкнула лампу на столику біля канапи. Ми заморгали очима, як сови, що потрапили на світло. Її обличчя розчервонілося, а волосся сплуталося в чорний клубок.

– Так, – сказав я, – мені хочеться заспівати.

Я пішов до роздягальні, дістав шухляду із шафи й коли зачиняв двері, то побачив себе в дзеркалі на повний зріст.

Я пильно придивився до того незнайомця, який стояв переді мною. Жорстке чорне волосся обрамлювало квадратне обличчя з чорними очима й по-дівочому довгими віями, важкою, як у мавпи, щелепою і довгим блідим лобом. Незнайомець усміхався мені, напівсором’язливо, напівгордо.