Читать «Мисливські усмішки (збірка)» онлайн - страница 9

- "Котила-а-а-ася..."

І тихо.

Ще щільніше закутуєтесь у кожуха...

Замислюєтесь...

Мимоволі із грудей:

Ой, зійди, зійди, ясен місяцю,

Як млиновеє коло...

І знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Під кожухом тепло-тепло...

І на серці тепло-тепло...

* * *

Раптом над вухом:

- Доброго ранку! Заснули?!

- Драстуйте! Невже заснув?!

- А вже й сніданок на столі! Ходімте!

- Ходімо.

- А де ж ваша рушниця?

- Нема... Дивись. Сюди-туди - нема рушниці.

- Та то так! Тут у нас не зівай! Підслідили, значить, і хапнули. Ну, нічого: може, десь випливе...

- Неприємно! Не кажіть хоч нікому!

III

Додому ви все-таки зайця привезли.

- А де ж рушниця? - питається посемейство.

- Курок трошки закапризив: заніс до майстра. Увечері ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезоні заєць.

Трапезу ділить з вами і ваш вірний по полюванню товариш.

- Будьмо!

- Будьмо!

По вечері ви благальне дивитесь на вірного товариша, а він, прощаючись, заплітається:

- Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

1945

ВЕДМІДЬ

I

Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

Були б ведмеді, - довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь - звір великий і реве: може перелякати.

Один мій приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись дістали таку телеграму аж із Вологодської області - "Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зпт приїздіть негайно..." - довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

- Ти як знаєш, а я не поїду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка сумирненька, - вона не реве і скальпів із людини не здіймає. А ведмідь - воно дуже велике й дуже буре, а снігу там багато: не втечеш! Не поїду я!

Не поїхали ми вдвох.

Ведмеді бувають бурі, і сірі, і білі...

Бурі - ревуть по лісах, починаючи з Брянщини..;

Сірі звуться - "грізлі", вони, спасибі їм, водяться досі-, далеко.

А білі - ті у полярних морях та океанах, і далеко до них їхати, і холодно.

Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього честь і така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.

Ви ж самі подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка і знамените ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабінеті перед канапою. . Ви сидите на канапі, а перед вами приятелі сидять.

Ви їм кажете:

- Оцього ведмедя сам убив!

Приятелі ваші, як і взагалі в таких випадках усі приятелі, подивляться один на одного і обов'язково котрийсь із них кахикне.

Не звертайте на це "кахи" ніякої уваги й розкажіть їм, як ви спочатку, коли ведмідь вискочив із барлоги, вдарили його жаканівською кулею, але тільки поранили, а він, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у сніг і взяли лютого звіра на рогатину, і як у вас рогатина - трісь! - а ви хапаєте другу рогатину і прямо ведмедеві в груди! Аж тут друга рогатина - трісь! Ви тоді-за третю! Звір уже дихає прямісінько вам в обличчя... Третя рогатина...