Читать «Смак заборони» онлайн - страница 27
Ада Самарка
* * *
У день від’їзду агнець з’явився на півтори години раніше, ніж я його просила, — «заскочити на 5 хвилин, попрощатися». Ображений почасти на життя, почасти на те, що на нього ніхто не звертає уваги, він сидів у моїй кімнаті. Він волав до мого сумління, зацькованим поглядом намагаючись затягти мене в убоге поле свого чорно-білого зору, поки я ганяла в передсвятковій колотнечі, збираючи по кутках розгромленої квартири всі ті необхідні дрібниці, без яких поєднання «гепард-левеня» було б неповноцінним. І ось усі ці шкарпетки, труси й купальники спливали на поверхню квартирного хаосу, витягнуті моїм широчезним неводом, який я, не жаліючи ні сили, ні агнця, закидала щоразу з якоюсь особливою драматичністю, з тим самим відчуттям яскравої необхідності на 12 днів упасти в темні, мов ніч, обійми Чорного Мага Альфона.
Кожен мій рух супроводився пильним недоброзичливим поглядом. Баранчик начебто відчував наближення зради. Він сидів з широко розставленими довгими й худими ногами, цими павучими хідлями, складеними вчетверо, але попри те здатними щомиті перепинити мені шлях. Він акробатично тримав укупі носки своїх вічних черевиків 44-го розміру, довгим своїм торсом розміщений паралельно підлозі, схожий на гуску, яка шипить із витягнутою шиєю, що підтримує м’ячик-голову, мов у пацієнта психлікарні максимально задерту, так, щоб сірі, неспокійні очі дивилися просто на мене.
Коли я вибігла на кухню, батько хваткою строгого та-ту-ся схопив мене за передпліччя (замість вуха), вчавив у стіну і вкрай неприємним голосом прошипів: «Якого чорта ти його зараз привела? Кому було сказано з’явитися за 5 хвилин перед виходом?! Він поламав усі мої плани! Ти ніколи не навчишся зважати на чужу думку!». Я налила в пару своїх очей усе, що можна було вичавити з моєї душеньки стосовно агнця на дану секунду: «І did not ask him to come, papah, and he is bothering me as much, as he bothers you, so just leave him alone!».
Я виринула з-під його волосатої руки, бурмочучи щось здатне, можливо, догодити обуреному батькові, та заляскала дверцятами буфета, шукаючи свою заповітну пляшечку для
Пропав Рожевий Сарафан. Тепер це вбрання казкової фейки не буде блищати на кримському узбережжі, світитися разом зі мною, породжуючи спогади, солодкі до божевілля, й ці відчуття обопільної доступності в наших спогадах. Не буде невидимого пікантного зв’язку між минулим і сьогоденням… Але ж цього літа він напевно був би на мене такий замалий, що обіцяв би чимало!
Найкращі поїзди — це ті, що вирушають уранці й привозять тебе також уранці. А межа моєї ворожості — це вечірні мучителі, які змушують бідолашну Адору нудитися й страждати, рахуючи полустанки, аж до самої пообідньої пори.