Читать «Смак заборони» онлайн - страница 11

— Ах, Віро, як це чудово, не бути по-совєцьки! Моя дочка нікого й ніколи не називає «тіткою», — сказав мій батько, посміхаючись їй. Посмішка вийшла аж надто фальшивою.

— Це Таня, — сказала Віра, коли руда дівчинка почала шепотіти їй щось — я майже не розчула нічого, крім єдиного — «мамо».

— Сідайте до нас, зараз я зварю кави.

Кутиком ока, поки я розглядала Руду, помітила, як хижий Сашко вже тягне на сусідній лежак мого батька, де зароджується захоплена бесіда. Як завжди.

— Ти виросла, — сказала Таня, уважно розглядаючи мене з голови до ніг. Я нітрохи не соромилася й теж витріщалась на неї. Вона мала років з вісім, була вся в ластовинні, пронизливо руда, навіть рудіша за мене, з рудими бровами й віями. Мені сподобались її очі — хуліганські, хитрі, трохи примружені, зелені, як у кошеняти.

— Ти вчора приїхала? А ми тиждень тому. Я позавчора купалася. Тебе взагалі як звуть?

Я назвалася й почервоніла.

— Адо, а тобі скільки років? — Віра випросталася з туркою в одній руці та порожньою чашкою в другій.

— Буде дванадцять.

Сашко озирнувся, зробив запрошуючий жест. Я глянула на Таню й підійшла до нього.

— На, це твоя кава. Ти п’єш каву?

— Е, ні, їй не годиться. Мала ще! — швидко сказав батько, але Сашко, що сидів між нами, мовчки дозволив мені взяти чашку з його теплих пальців.

— Нічого, гадаю, заради сьогоднішнього дня їй можна дозволити. Ти подивись, яка в тебе донька! Заміж час! — він легенько доторкнувся до мене ліктем, і зо дві краплі впали на мою майку. — Тільки ось одягатися не вміє.

— Ні, з нею розмовляти безглуздо. Є багато речей, які їй вирішувати не доводиться, але вже цього року свій одяг Ада вибирає сама, — докинув батько.

Я все тримала свою каву, не зважуючись зробити перший ковток.

— Правда ж, гарно пахне, — сказав, а не спитав Сашко, підносячи до губів свою чашку.

— Угу.

— Ти знаєш, я думаю, що коли тато не дозволятиме тобі пити каву, то ти приходь до нас, і ми завжди зможемо почастувати, — шепнув він мені на вухо, коли батько вийшов на пірс, захоплений балачками з Вірою.

* * *

Наступного дня з’ясувалося, що Віра й Таня взагалі з іншого міста й Сашко зовсім не родич їм. Атож, як я могла не здогадатися? Адже в таких як він, дружин не буває!

І тоді ж у мені зародилося нове грайливе почуття. Це дуже нагадувало запал «козаків-розбійників», коли сидиш на фісташці й або тремтиш чи то від ляку, чи з нетерпіння — впіймають, встигнеш утекти? Тільки було щось іще. Я всіма хребцями відчувала, що Йога надзвичайно хвилюють певні аспекти мого розвитку й від цієї зацікавленості хотілося втікати, грайливо озираючись, із вереском задоволення.

Буквально відразу він у мене спитав, чи не почалися місячні. Я була готова до такого запитання (авжеж, щоб він — та не спитав?!) і коли відповіла ствердно, він так особливо, так радісно посміхнувся, що я навіть відчула несказанну гордість за свій безглуздий організм.

І потім почалося. Шкода, що саме про ці дні в мене не лишилося жодного запису. За шість місяців по тому, на тренуванні з фігурного катання я почула пісню, яка до цього все літо грала в моїх навушниках — yello, drive/driven… І дика, відчайдушна ностальгія скрутила мене так, що я стрибнула в полуторний «сальхов» і потім гірко заридала, а коли прийшла додому, знищила всі свої таємні записочки й відверто визнала, що несамовито, до божевілля закохана.