Читать «Лотерейний швед» онлайн - страница 17

— Гадаєш, що відкараскаєшся, як залізеш у постіль? Ні, дідька лисого!

Дружина сплигнула на другий бік і стояла, тремтячи з холоду.

Швед обминув ліжко й підступив до неї:

— Одягайся і гайда шукати гуску! Щоб не верталася додому впорожні!

За чверть години мати з більшим сином брели піщаними пагорбами в напрямку моря: гуси-бо завше ночують на воді, як відіб’ються від хати. Вітер крижаними голками шпигав їм в обличчя. Вони йшли вздовж берега й кликали: «Бейто! Бейто!» Тоді дослухалися, однак чули тільки, як шурхотіли в обмерзлих водоростях хвилі та дзвеніли крижини, б’ючись одна об одну.

Довго ходили вони туди й сюди берегом. Зненацька їм учулася відповідь. Вони спинились і стали знову кликати: лагідно, наполегливо. Справді недалеко загелготіла гуска, однак плисти до них не хотіла. Вони безпорадно стояли на березі, тремтячи з холоду, проте не зважувались вертатися додому. Нарешті хлопець стрибнув у воду, і мати його не спинила; він побрів, обминаючи крижини, до гуски й погнав її до берега. Мати наказала йому чимдуж бігти додому, щоб не застудитися. А як прийшла сама, то стягла з нього обмерзле вбрання, веліла лягти в ліжко й приклала до ніг пляшку з гарячою водою.

Хлопець не те щоб дуже захворів після тієї купелі, але дістав прикрий кашель, що ніяк не минався, і лихоманку. Кілька днів він жалівся також, що йому болить голова. Тоді мати наполягла, щоб тим часом він не ходив до каменярні.

Тепер після школи хлопець сидів удома й допомагав матері чесати вовну й плести. Часто він читав їй щось уголос або грався з меншими дітьми, і їм разом було завше гарно. Подеколи хлопець брав ковзани і йшов кататися, проте холод проймав його до кісток, він уже не годен був витримувати мороз так, як перше. Тому він волів сидіти коло печі й читати, як випаде вільна хвилина. В хлопця стали дивно блищати очі; матір той блиск дуже турбував.

Швед тільки зрадів, що син більше не приходить до каменярні: хлопець трохи сковував його, бо все розповідав матері. А часом і просто заважав: нізащо не хотів іти сам додому, коли Швед намірявся завернути до шинку. Швед не раз пробував перетягти сина на свій бік, та дарма: хлопець дуже прихилився до матері відтоді, як померла сестричка.

Зима доходила кінця. Якось о шостій годині, коли вже почало смеркати, Шведова дружина вкладала дітей у ліжко. Найстарший хлопець сидів на лаві й дивився крізь вікно на море, по якому пливли такі великі кораблі й котилися такі високі хвилі, що набігали аж із Ботнічної затоки. Темрява вставала з моря, стелилася по землі й тихенько скрадалась повз хлопця до кімнати. Коли він обернувся, в світлиці вже було зовсім поночі, і його пойняв страх. Та ось увійшла мати, сіла коло нього, і страх минувся. Почулася хода, хтось стукнув драбиною: то ліхтарник саме засвічував останній ліхтар, якраз навпроти їхніх вікон. Потім він узяв драбину, рушив назад, але нагнався на порожню бочку з-під пива, що стояла коло воріт. Бочка задудніла й покотилася вулицею.

Мати здригнулась.

— То візник? — занепокоєно спитала вона.