Читать «Лотерейний швед» онлайн - страница 14

У кімнаті стояла мертва тиша.

— Ну, співайте, — промурмотів він за деякий час, наче звертаючись до дітей.

— Вони сплять, — сказала дружина.

— Сплять? — протягло перепитав Швед. — Сплять, кажеш? Еге? — І, не діставши відповіді, ще раз перепитав, уже роздратовано: — Сплять?

— Дітям краще спати, коли їхній батько… — жінка не зважилась докінчити.

— …коли їхній батько приходить додому п’яний, так? То ти гадаєш, що я п’яний, га?

— Певне, що п’яний, коли сам кажеш. Відомо ж бо, Що п’яний завше правду мовить. — Дружина поспішила до кухні й стала поратися коло плити.

В Шведових тьмяних очах заблиснув лихий вогник.

— Коли так, тоді ти сама співатимеш! Ти співатимеш замість своїх дітей! І ти теж, чуєш? — Він гримнув кулаком по хлопцевій книжці, аж вона впала додолу.

Хлопець заплакав, і дружина швидко вернулася до світлиці.

— Не плач, синку! Твоєму батькові співатимуть вуличні хлопчаки, він тепер з ними водиться! — Вона повернулася до чоловіка спиною і, наче бажаючи трохи згладити свої слова, почала зчищати бруд з його пальта.

Швед підвівся І, ледве тримаючись на ногах, боровся зі сном, що налягав йому на очі. На обличчі йому проступила натуга: він відчував, що дружина на щось натякає, але ніяк не міг згадати, що з ним було вдень.

— Вуличні хлопчаки? Що ти мелеш?

Жінка відповіла тремтячим голосом:

— Ти, може, не знаєш, що твій син бачив, як хлопчаки нині сміялися з тебе на вулиці? Аякже, дуже гарно, щоб батькове ім’я стало для дітей ганьбою!

Вона більше не годна була стримуватись і ридма заридала.

Шведові стало соромно, але тільки на хвилю. Потім він глузливо зареготав і кивнув головою:

— Це ти так співаєш? Е, не обдуриш! Зараз ти заспіваєш як слід!

Він підступив до неї.

— О господи, він уб’є мене! — крикнула дружина і мерщій кинулась до другого покою, де лежала мертва дитина, ніби шукаючи в неї захисту. Однак Швед перехопившії..

— Співай, стара! — злісно сказав він, стиснув її за щелепи й спробував розтулити рота.

Жінка захрипіла, відчайдушно випручуючись, схопилася за клямку, тоді за одвірок і втягла чоловіка до другого покою. Хлопець заголосив і вчепився в батька ззаду. Але Швед навідліг ударив його по зубах, аж пішла кров.

На горищі й на сходах почувся тупіт ноженят, і двоє малих у коротеньких сорочечках увійшли до кімнати й собі почали плакати.

Дружина випручалась від чоловіка й сховалася в темному кутку. Він хотів побігти за нею, але перечепився за казан з водою, поставлений серед хати, щоб убирав мертвотний дух. Падаючи, Швед наштовхнувся на стіл, де лежала небіжка, і, шукаючи опори, схопився їй за голову. Він зразу отямився, хвильку постояв, немов скам’янілий, тоді вернувся до світлиці, сів на лаву й обхопив голову руками. Так він і заснув.

Мати заспокоїла дітей і знову повела їх спати. Тоді постелила на лаві і разом з більшим хлопцем поклала туди батька. Вони добре намучилися, бо Швед, сонний і недвижний, був важкий, як оливо. Вона вкрила його манаттям, хоч яка була розгнівана: їй здавалося, що він споганив тіло її дитини. Вона поцілувала небіжку в заплющені очі й знову понакривала їх мідяками, які був скинув п’яний чоловік.