Читать «Лотерейний швед» онлайн - страница 10

Другого ранку він спитав про дитину. Дівчинка спала. Він велів середущому хлопцеві опівдні прийти сказати, як дитина почуватиметься, на випадок, коли б конче треба було кликати лікаря.

Хлопець прийшов і сказав, що дитині краще.

Надвечір Швед сплатив черговий внесок за лотерейний квиток, мало не пропустивши терміну.

Не те щоб Швед ставив свою дитину нарівні з лотереєю. Ні, все те було набагато складніше. Якби йому справді треба було вибирати між ними, він би ані миті не вагався. Але життя розставляє свої пастки так, що їх зразу не побачиш. Швед дуже любив своїх дітей, навіть дужче, ніж сам собі хотів признатися. Задля дітей і дружини він працював на пекучому морозі, так, що піт замерзав на тілі, коли доводилось хвильку відпочити: він-бо ніколи не мав вовняної білизни. Задля них він жив, хоч і не усвідомлював того. Задля них став грати в лотерею. Тому ввечері його дуже засмутила звістка, що дитині погіршало.

Він почувався винним, коли разом з дружиною схилявся над колискою й дослухався до хрипкого віддиху дитини.

— Запалення легенів, — прошепотіла дружина тремтячими губами.

— Завтра виплата, — тихо мовив Швед, — і ми зможемо покликати лікаря.

— Господи, поможи дочекати до того часу! — зітхнула дружина й заплакала.

Решта дітей уже спали.

Швед теж налаштувався спати, натомість дружина тільки вдала, що йде спочивати, проте не лягла. Вона вирішила посидіти з дитиною, боялася заснути, аби дитина за той час не вмерла. Очі їй запалися, обличчя змарніло, але вона спокійно поралася в хаті, тільки щоразу, як спинялася біля колиски, починала плакати і губи їй тремтіли. Завтра вже буде запізно: вона втратить дитину, тому що вбога і не може покликати лікаря.

Її змучене серце пойняв страх, страх перед богом. Адже він порядкує життям і смертю; якщо дитина помре, то це означає, що так захотів бог.

«Бог такий щедрий на діти злидарям, але часом забуває подбати за їхній прогодівок!» — якось у хвилину розпуки вихопилося в неї, коли вона ходила цією дитиною. Вона зараз-таки пожалкувала, що сказала так. І ось тепер бог хоче помститися й покарати її за ремство. Він дав їй час прихилитися до дівчинки, а тепер хоче влучити її в саме серце, забрати дитину. О господи милосердний! Адже тоді вони не мали роботи, і крамар та пекар не хотіли вже давати їм наборг… Та хіба ж бог на таке зважає? Що важче людині, то більшої вимагає він покори. Але вона буде покірлива! Вона все знесе, все витерпить, що бог їй пошле, аби тільки він порятував дитину… Жінка вклякнула на підлогу і довго-довго молилася, плакала та благала. їй бракувало слів, і молитва складалася скупа й незугарна. Але бажання її було таке велике, що вона всім своїм єством напосіла на всемогутнього бога, аби вирвати в нього ласку. Вона просила до нестями, забуваючи про саму себе, просила, аж серце її калатало, як молот, просила до екстазу, і їй здалося, Що вона побачила бога.

Коли ж вона врешті отямилася, то відчула втому, але й невимовну полегкість. Тепер вона звірилась на бога — певна була, що він не забере її дитини. Колись їй довелося слухати якогось проповідника: він казав, ніби можна так молитися, що бог неодмінно почує; а вона ж молилася, як тільки годна молитися мати за свою хвору дитину. Проповідник, одначе, додав, що в таких молитвах немає благодаті, але їй байдуже, аби тільки вижила дитина. І дитина виживе!