Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 23
Мартін Андерсен-Нексе
Напровесні дружина, хоч іще й квола, знову взялася до господарства. І ось раптом до неї з’явився урядник з пошти й заявив, що її чоловік виграв у лотерею чотири тисячі крон.
Та радісна звістка так схвилювала бідолашну жінку, що вона замалим не впала. їй аж не вірилося: життя в них почало йти на лад, а тут іще й таке щастя! Вона не забувала господа, як їй було тяжко, не забула й тепер і подякувала йому в душі за його безмежну ласку.
Та скоро вона заметушилася, причепурила найстаршого хлопця и веліла йому бігти до каменярні сказати батькові про виграш. А сама тим часом, упоєна щастям і вдячністю, заходилася прибирати в хаті й одягати дітей.
Хлопець біг цілу дорогу, стрибаючи пагорбами, як козеня.
Каменярі обступили його; надійшов і Швед, що саме закладав вибухівку в скелю.
— Твій квиток виграв! — гукали йому приятелі. — Ти поклав Юганові Свенсенові в кишеню чотири тисячі крон! Ото прогавив, га? Дорого обійшлися тобі карти!
Приятелі, регочучи, обступили Шведа.
Він нічого не сказав, круто повернувся й пішов до свого діла.
За хвилю почулося знайоме «пильнуй!», а зразу по тому гучний вибух. Угору, немов з водограю, злетіли уламки скелі й каміння, і робітники поспішилися під захисток.
Коли все вляглося, вони подалися туди, де працював Швед. Скелю розірвало, а разом з нею і Шведа.
— Він помилково затулив дірку залізною штабою замість дерев’яного кілка, — сказав хтось.
Але ніхто не повірив, що то була помилка.
— Він ніколи нічого не боявся, — завважив хтось інший.
А дома Шведова дружина пекла пиріг з яблуками та все міркувала, що вони зроблять з такою купою грошей.
Через шість днів, ясного весняного ранку, коли вже майже розтанув сніг, на цвинтар відвезли те, що залишилося від Шведа. За труною йшли дружина й троє дітей з вінками, найстарший плакав, а менші поважно озиралися навсібіч. Далі йшло чимало робітників.
Коло пошти до проводу прилучився невеличкий добродій в окулярах. То був лотерейний агент.
Перед брамою на цвинтар віз наїхав на кучугуру талого снігу, і під колесом щось луснуло. Блиснуло зелене скло з розбитої пляшки, і ті, що йшли спереду, ніби вчули дух горілки.
На східцях перед Шведовою хатою сиділо двоє хлопчиків. Вони гралися в робітників: цокалися старими, зужитими скраклями й підносили їх до губ, немов чарки з горілкою.
— А твій тато помер! — сказав один із них.
— Сам знаю, що помер!
— Тепер він став янголом!
Конча
То був правдивий андалузький будинок із заквітчаними балконами на вулицю та невеличкою баштою, де сушилася дитяча білизна й звідки відкривався широкий краєвид на рівнину аж ген до самих гір. Зрештою, до краєвиду всім було байдуже. Будинок мав чотири поверхи і був вузький, ніби колодязь; але нижній поверх спирався на мармурові колони, що відмежовували чимале подвір’я. В затінку колон, де було мокро, тремтіла листям плетуча папороть, посеред подвір’я в стягнених обручами невеличких кадовбах зеленіли мирти, а в кінці його день і ніч хлюпотів водограй.