Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 20

Хлопець не те щоб дуже захворів після тієї купелі, але дістав прикрий кашель, що ніяк не минався, і лихоманку. Кілька днів він жалівся також, що йому болить голова. Тоді мати наполягла, щоб тим часом він не ходив до каменярні.

Тепер після школи хлопець сидів удома й допомагав матері чесати вовну й плести. Часто він читав їй щось уголос або грався з меншими дітьми, і їм разом було завше гарно. Подеколи хлопець брав ковзани і йшов кататися, проте холод проймав його до кісток, він уже не годен був витримувати мороз так, як перше. Тому він волів сидіти коло печі й читати, як випаде вільна хвилина. В хлопця стали дивно блищати очі; матір той блиск дуже турбував.

Швед тільки зрадів, що син більше не приходить до каменярні: хлопець трохи сковував його, бо все розповідав матері. А часом і просто заважав: нізащо не хотів іти сам додому, коли Швед намірявся завернути до шинку. Швед не раз пробував перетягти сина на свій бік, та дарма: хлопець дуже прихилився до матері відтоді, як померла сестричка.

Зима доходила кінця. Якось о шостій годині, коли вже почало смеркати, Шведова дружина вкладала дітей у ліжко. Найстарший хлопець сидів на лаві й дивився крізь вікно на море, по якому пливли такі великі кораблі й котилися такі високі хвилі, що набігали аж із Ботнічної затоки. Темрява вставала з моря, стелилася по землі й тихенько скрадалась повз хлопця до кімнати. Коли він обернувся, в світлиці вже було зовсім поночі, і його пойняв страх. Та ось увійшла мати, сіла коло нього, і страх минувся. Почулася хода, хтось стукнув драбиною: то ліхтарник саме засвічував останній ліхтар, якраз навпроти їхніх вікон. Потім він узяв драбину, рушив назад, але нагнався на порожню бочку з-під пива, що стояла коло воріт. Бочка задудніла й покотилася вулицею.

Мати здригнулась.

— То візник? — занепокоєно спитала вона.

— Ні, мамо, то ліхтарник.

Вона примостилася коло вікна й почала прясти до світла з вулиці.

Веретено мирно хурчало. Ліхтар світив до кімнати, немов бляклий місяць, і в його промінні пісок на підлозі яскрів і мінився. Темрява залягла по кутках у світлиці, а надворі загрозливо оточила навіть ліхтар. Хлопець напхав до грубки сухих водоростей, що загорілися, весело потріскуючи, вмостився біля материних ніг і міцно вчепився їй за хвартух.

— Ти як дівчина, — всміхнулася мати і, прядучи далі, погладила сина по чубові.

Вони довгий час мовчали.

— Чому його нема? — раптом озвалася мати й спинила прядку.

— Кого нема?

— Воза з пивом, дитино. А твій батько от-от прийде, дякувати богу. І лаятиметься, як я завтра не дам йому пива.

Хлопець нічого не сказав.

— Доведеться тобі взяти відерце й скочити до броварні, купити зо дві кварти.

— А може, я скочу рано, бо тепер на вулиці повно п’яних, га?

— Ні, синку, рано пива не дістанеш, то лишень злидарі встають о п’ятій годині, а бровар спить.