Читать «Сім стихій» онлайн - страница 97

Правда, вони дещо можуть: неважко ледь-ледь поправити рух механічної руки, чи не так? Адже це все одно могло статися саме по собі. Випадково. Втручання? Зовсім ні…

— Ну от, — сказала жінка з кораловим намистом, — можливо, так це й сталося тоді.

І вона знову усміхнулася, цього разу трохи лукаво.

А я почав думати про продовження історії.

Стало ясно, як розвивалися події.

Саме тоді вона була нашою гостею, коли тільки так можна висловитися, — непомітною, непримітною, але так і мало бути. З нею був хтось іще. Усі разом спостерігали вони і наш зонд, що прямував до Близнят (ми про нього давно і згадувати перестали). Це ж поворотний пункт! З нього могли започаткуватися наші стосунки з сусідами по галактиці. І ось вони наважилися: незначна корекція — і маніпулятор знайшов камінь, покарбований письменами, і квітку на дві басейну… Збулося. Те ж саме могло статись і саме по собі. І все ж це був дивовижний, як на наші поняття та масштаби, експеримент. Вони вимірювали параметри зонда звідси, із Землі, і одразу ж вводили нові дані, на відстані у десятки світлових років… Важко навіть уявити таке. Ось чому вона лукаво усміхнулася, коли сказала:

— Це неважко: трохи поправити рух механічної руки, правда ж?

Одне це засвідчило мені про їхній рівень та спроможності більше, ніж я засвоїв би з багатотомного трактату. Я уявляв, що це означало, мені забило дух, і я спробував раптом зовсім недоречно виказати своє захоплення. Вона сухо зупинила мене. Тоді з нетерплячки я вигукнув:

— Це неймовірно, ви розкрили мені очі на саму проблему! Але я можу дорікнути вам за суперечність: наша з вами зустріч була контактом! А його ж не повинно бути! Не ті рівні.

— Не повинно… — задумливо сказала вона. — Ви кажете про ту першу зустріч? Коли я побачила, що хлопчик провалився в яму?.. Що ж, ваша правда.

— Але ж ви врятували мене тоді! Як же узгоджується це з проблемою контактів таких неоднакових суспільних угруповань? Як ви це могли зробити, не порушуючи ваших же принципів? Що-що, а саме це пояснити вам не вдасться!

— А як би вчинили ви?

— Я? Чому я?

— А ось чому. Уявіть, що ви витратили багато, дуже багато сили на те, щоб виручити — я не знаходжу більш підходящого слова — іншого, іншу… там, за тридев’ять земель, десь у космосі, Аїру, приміром. Виручити, порятувати — і це коштувало таких зусиль, що й ви, і ваші друзі втомилися смертельно і хтось промовив слово «подвиг». Але поряд — завважте: поряд! — гине людина. Навіть не за два кроки, ні, а зовсім близько. Так близько, що ви майже фізично відчуваєте тепло її простягненої руки. Як ви поведетеся? Пригадаєте теорію? Про інформативність контактів? Ну ж бо?

— Я думаю, що… ні.