Читать «Сім стихій» онлайн - страница 81

А задовго до цього десь біля великого озера, на гранітній скелі, первісний художник накреслив контури величезного, майже казкового велетня із царства тварин. Але навіщо це йому? Адже він, напевне, багато разів зустрічався з мамонтом у той зелений ранок нашої планети, коли природа була щедрою і загадковою… У чому ж річ? Чому на скелі з’явився дивний живописний образ звичайного, здавалося б, звіра?

І що таке мова мистецтва?

…Куди мене занесло? Ще трохи — і в мене почали б, мабуть, допитуватися, що сталось. І хіба це стосується нашої розмови. Я почувався незручно. Я все ще дошукувався відповіді на запитання жінки, яка сиділа поруч зі мною за столом. І знав: відповідь буде такою, що я не зможу її сказати ні Рідзу, ні їй, ні іншим…

Так, у мистецтві іноді все складно і все просто. Минуть віки. Сорок тисяч років, а може, сімдесят… Теплого літнього дня до дерев’яної хижки на Козиному болоті, що на околиці Лутахенде, зовсім неподалік від Куок-кали, підійде юнак з букетом лісової папороті й приб’є над дверима дощечку з намальованою кицькою.

…А ось тризубець Нептуна. Про що розповість потьмяніла зеленава мідь і химеристі плями напівстертого карбування? Який він, потаємний замір у творця язичеського знаку владарювання над морем? І чому ми зібрались у розкішній залі під цим знаком? Що промовляють розумові і серцю тисячолітні легенди та міфи?

У пряжі днів час виткав нитку — це поезія. Чому ж не обривається щонайменш тривка нитка, яка веде у давнину? Мовби вона з надміцного металу і з часом тільки міцніє. Калина говорить про асоціації. Може, простіше? У мистецтві, в людині можна пізнати цілий світ… так, наприклад.

Коли вперше це збагнув? Збагнув і виявився неспроможний передати словами? Отже, Валентина… Я побачив її такою, що не міг би потім забути. І не знав, чому це сталося. Далеко-далеко звідси. На острові. Де колись плавала «Гондвана».

Здається, починалася суперечка, тривала, гаряча й марна, як завжди. Пристрасно заперечував Рідзу Сашко Костенко, який уперше був на традиційній зустрічі журналістів, до нього пристав Джон Ло; звучали вірші і складалися гімни науці, мистецтву, людині. Стало гамірно. Я бачив, як бородатий і респектабельний Гарін підвівся з-за столу, підійшов до Костенка, намагався в чомусь його переконати, але нитка суперечки була невдовзі загублена. Тільки я пам’ятав, з чого все почалося: пам’ять, потім Валентина…

Джон Ло, який об’їздив усю Сахару і Близький Схід, розповідав про свої спостереження. Неповторні фарби на скелях та стінах храмів збереглися протягом тисячоліть. Численні рельєфи і скульптури, витончена художня техніка — все це впадає у вічі. Навіть простому журналістові. Але живопис цей плоский, без тіней і переходів. Жодного натяку на перспективу: озерце з водяними птахами малювати так, мовби дзеркало води, — вертикально. А люди… Ноги видно збоку, обличчя у профіль, а груди завжди малювалися на всю ширину. Голову бика художник бачив у профіль, а роги лишались у площині малюнка. Зауваження Джона Ло привернуло мою увагу: єгиптяни ніби користувалися прийомом збирання гербаріїв. Так діти засушують квіти між сторінками, мимоволі змінюючи їх форму.