Читать «Сім стихій» онлайн - страница 36

Володимир Щербаков

Борис Янков, біолог фітотрона:

Чому я вирішив стати біологом?.. З дитинства люблю все живе. Бродив по лісах, по сопках, берегом моря. Читав, слухав розповіді. Одного разу побачив справжній фітотрон. Тримав на колінах горіх сейшельської пальми, обхопивши його руками. Навіть не вірилося, що з-під коричневої шкаралупи колись з’явиться живий паросток… А батько розповідав потім про тривалі пригоди сейшельських горіхів: як вони попадають у море й тонуть, а коли верхня оболонка спаде, вони стають легшими і спливають.

Вітер і течія носили їх білим світом, поки шхуна чи бригантина не приймала на борт тропічну дивовижу. Середньовічні мудреці ворожили, до якого царства їх віднести: тваринного, рослинного чи мінерального. Розповідали, що ростуть вони на деревах у підводних садах поблизу Яви, Нібито не раз пірнальники спокушалися видивом казкових морських кущів, але досить їм було підійти до них, як видіння щезало. Та минає час — і велетні-дерева підносять над водою свої крони. І тоді прилітає грифон охороняти їх від людей.

Метр по окружності! Семирічному хлопчакові не підняти такого горіха. Пронирливі мореплавці розповідали колись дива про їх цілющу силу. Один з Габсбургів обіцяв заплатити чотири тисячі золотих флорінів за одну таку знахідку. Невідомо, чи знайшовся капітан, готовий виконати наказ монарха. З фітотроном простіше.

Сергій Шишаков, історик і лінгвіст, фахівець із дешифрування пам’яток писемності:

Ви запитуєте, чому я подумки зафотографував текст, мовби вивчив його напам’ять? Чому боявся, що він щезне?.. У ті дні я пригадав випадок, який відзначено в документах сімнацятого століття. До одного із сподвижників Олівера Кромвеля прийшов незнайомець і заявив:

«Сер, вам надто багато дорогоцінного часу доводиться втрачати у чорному кабінеті, де відкривають листи й знімають копії. Тим часом менше ніж за хвилину я можу підготувати копію будь-якого листа, хоч яким би довгим він був».

Джон Турлоу, до якого звернувся незнайомець, був подивований з його обізнаності в роботі відділу поліції, що відав перлюстрацією. Насувалися вирішальні події, і непередбачена послуга могла стати дуже корисною. Незадовго до цього Турлоу з допомогою доктора Джона Уоллеса Оксфордського дешифрував секретний код емігрантів, що готувалися вбити Кромвеля. У сусідній Франції визрівали змови і плелися хитромудрі інтриги. І тому, довго не розмірковуючи, Турлоу пристав на пропозицію. Новий співробітник працював в окремому кабінеті. Він систематично передавав Турлоу копії найцікавіших листів. Саме він у якийсь незрозумілий спосіб примудрявся працювати навіть з отруєними посланнями, що були адресовані особисто Оліверу Кромвелю. Цікава подробиця: через десять-дванадцять годин літери на копії документа тьмяніли і невдовзі щезали зовсім, наче їх ніколи й не було. Лишався чистий аркуш паперу. Але за цей час Турлоу та його численні співробітники дізнавалися багато про що.