Читать «Сім стихій» онлайн - страница 151

Я закінчив розповідь («Ось і все».)

Але що було далі, чи вдалося їй знайти це озеро, попробувати живої води, побачити крилатого оленя, велетнів, скупатися в озері? Моє запитання було таким же щирим, як і моя розповідь.

Вона сухо відповіла:

— Ми знайшли живу воду. У джерелах на дні Байкалу. Потім знайшли її у вулканічних тріщинах. Збирали по краплині. І пересвідчилися, що будова найпростішої, усім відомої речовини, може бути безмежно різноманітною. Молекули можуть об’єднуватись у нитки, заряджені на кінцях або нейтральні, навіть у найтонші плівки рідкісних металів. Особливі добавки, домішки так змінюють побудову, властивості, що мимоволі повіриш у легенду. Але найчастіше незвичайне проявляється після контакту з підземним вогнем, коли неймовірний тиск розташовує частинки речовини так, що виходять узори; тонка філігрань їх прозора, непомітна і все ж гідна подиву…

— У метеоритах алмази утворюються при зіткненні із Землею. І тут те ж саме — тиск, температура…

— Алмаз можна побачити, його не сплутаєш з графітом. Живу воду не помітиш. Найперше треба знати, що шукаєш. Це важко. Ми поки що не знаємо. Здогадуємося.

— Розкажи, що знайшли ще!

— Поки що тільки таке: пояснили гігантизм рослин поблизу вулканів. На Курилах, наприклад.

— А клітини?

— Клітини?

— Нестаріючі крупинки. Ті, що не гинуть після п’ятдесяти ділень…

— Не знаю. Думаю, вода може все.

— Навіть це?

— Побачимо. Хочеться вірити. Будемо шукати і таку воду.

— Її треба пошукати в цих клітинах… Невдовзі клопоту додасться, коли океан посвітліє. Воду перемішаємо із сонцем. Тоді п’ята стихія святкуватиме перемогу.

— Святкуватиме. Уявити це неважко.

Фотосинтез: світло, тепло, хлорофіл, вуглекислота. Зернятка-клітинки тремтять, пульсують, наче квіти на килимі під руками майстринь. По тисячах світловодів біжать кванти, цілий потік мерехтливих блискіток, вони з’єднуються в світлові доріжки — ніби розвалилася гірка з дитячих скелець. Зелені спіралі завиваються, захоплюють енергію, поступово змінюючи рисунок килима — і той росте, розцвічується; світло-зелена вода пронизана списами променів, тінь відступала в холодні глибини.

Ланцюг життя: одна ланка нанизується на іншу, і ось слідом за водоростями поспішають освоїти нові горизонти інші організми, всілякий дріб’язок — коловратки, інфузорії, ледь помітні неозброєним оком рачки. Живність фільтрує воду, спрагло поглинає зелену масу й росте, наче на дріжджах. За нею полюють мальки риб.

Добре б так зробити, аби вода від них погустішала, як кисіль. Попаслися б мальки кілька днів і значно підросли. Ковтнув кит морського бульйону раз-удруге і ситий по горло.

— Природу не обдуриш, — лукаво всміхнулася Сооллі, — не можна збільшувати щільність безмежно, навіть коли дати сонячне світло у будь-якій кількості й додати у воду азот, фосфор, бор, мікроелементи.