Читать «Мáліна» онлайн - страница 4

Лиш над тим, який час вказати, я мала думати довго, бо сказати «сьогодні» видається мені неможливим, хоча «сьогодні» вимовляємо ми щодня, змушені вимовляти, але коли люди сповіщають мені, що вони на сьогодні планують — про завтра не може бути і мови — погляд мій, як це часто здається, не набуває відсутнього виразу, а навпаки, стає зосередженим від збентеження, що таким безнадійним є моє ставлення до цього «сьогодні», пройти крізь яке я можу лише в панічному страхові та шаленому поспіху, так само й писати про нього, чи то з почуттям панічного страху тільки сказати, що відбувається, — бо все, що написано про Сьогодні, без вагань треба знищити, подібно до того, як рвуть, бгають, до кінця не дописують, не відсилають справжніх листів, бо йдеться у них про сьогодні, а в жоднім Сьогодні вони вже не дійдуть.

Той, хто хоч раз написав у розпуці листа, наскрізь пройнятого благанням, щоб потім усе ж порвати його і викинути, знає найкраще, що важать оці «сьогодні». Та чи не знайомі кожному ці ледь зрозумілі записки: «Приходьте, якщо тільки можете, якщо Ви хочете, якщо я лиш вправі про це Вас просити! О п’ятій, кав’ярня Ландман!» Або телеграми: «телефонуй мені прошу негайно крп. ще сьогодні.» Або: «сьогодні це неможливо».

Бо Сьогодні — це слово, яке мають право вживати лише самогубці, для всіх інших воно не має жодного сенсу, «сьогодні» для інших є лиш означенням кожного дня, саме того, що нині; вони розуміють, що їм доведеться знову відпрацювати усі вісім годин або можна буде взяти відгул, піти куди-небудь та дещо купити, прочитати ранкову та вечірню газету, випити каву, щось забути, про щось домовитись, комусь задзвонити, одне слово — звичайний день, коли щось має відбутися, ліпше, правда, щоб не надто багато.

Однак коли я вимовляю «сьогодні», моє дихання стає переривчастим, починається аритмія, яку вже помітно на електрокардіограмі, хоча запис її не покаже, що підстава — моє Сьогодні, щораз нове, гнітюче, та мені відома причина розладу, який медики записали цим кодом тривожним, того, що передує нападу страху, що робить мене до нього вразливою, що таврує, — розладу, сьогодні суто функціонального, так вони кажуть, думають, знавці доказів. Лиш я боюся, що це саме те «сьогодні», яке мене так бентежить, надмірне, надто захопливе, і що в цьому піднесенні патологічному до останньої миті буде зі мною «сьогодні».