Читать «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна» онлайн

ДИВНА ОБ’ЯВА

У Петрограді, на вулиці Червоних Зір, появилася дивна об’ява: невеликий, сірого паперу аркуш було прибито до облупленої стіни порожнього будинку. Кореспондент американської газети Арчібальд Скайльс, проходячи мимо, побачив босу молоду жінку в ситцевому охайному платті, яка стояла перед об’явою: вона читала, ворушачи губами. На її втомленому, милому обличчі не було подиву, тільки в синіх байдужих очах світилося щось несамовите. Жінка засунула пасмо хвилястого волосся за вухо, підняла з тротуару кошик із зеленню і пішла через вулицю.

Об’ява була варта великої уваги. З цікавості Скайльс прочитав її, підійшов ближче, провів рукою по очах, перечитав ще раз.

— Twenty three, — нарешті мовив він, що мало означати: «Сто чортів його батькові».

В об’яві писалося:

Це було написано зрозуміло і просто, звичайним чорнильним олівцем.

Скайльс мимоволі помацав пульс: такий, як завжди. Глянув на хронометр: було десять хвилин на п’яту, 17 серпня 192… року.

Із спокійною мужністю Скайльс сподівався усього в цьому шаленому місті, але об’ява, прибита гвіздочками до облупленої стіни, вплинула на нього надзвичайно болісно.

Дув вітер безлюдною вулицею Червоних Зір. Вікна багатоповерхових будинків — одні розбиті, інші позабивані дошками, здавалося, там ніхто не живе, жодна голова не визирала на вулицю. Молода жінка, поставивши кошик на тротуар, стояла по той бік вулиці й дивилася на Скайльса. Миле її лице було спокійне і втомлене.

У Скайльса заграли на вилицях жовна. Він дістав старого конверта і записав адресу Лося. В цей час перед об’явою зупинився високий, широкоплечий чоловік, без шапки, судячи по одежі — солдат, у суконній сорочці без пояса, в обмотках. Руки він знічев’я засунув у кишені. Міцна потилиця напружилася, коли він почав читати об’яву.

— Оце так замахнувся — на Марс! — озвався він задоволено і повернув до Скайльса засмагле безтурботне обличчя.

На скроні у нього навскіс білів шрам. Очі — сизо-карі і так само, як у тієї жінки, — з іскринкою. (Скайльс давно вже примітив цю іскринку в російських очах і навіть писав про неї в статті: «Відсутність у їхніх очах певності, то насмішкуватість, то шалена рішучість і, нарешті, незрозумілий вираз переваги — надто болюче впливають на європейську людину»).

— А от узяти б і полетіти з ним, дуже просто, — знову мовив солдат, усміхнувся простодушно і водночас швидко з голови до ніг оглянув Скайльса.

Раптом він примружився, усмішка зникла з обличчя. Він уважно дивився через вулицю на босу жінку, яка все ще нерухомо стояла біля кошика.

Кивнувши підборіддям, він сказав їй:

— Машо, ти чого стоїш? (Вона швидко блимнула очима). Ну і йшла б уже додому. (Вона переступила невеликими запорошеними ногами, зітхнула, нахилила голову). Іди, йди, я скоро прийду.

Жінка підняла кошика і пішла. Солдат сказав:

— Я увільнився в запас через контузію і поранення. Ходжу об’яви читаю, — нудьга страшенна.