Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 6

Джеймс навшпиньки рушив до дерева. Тітки вже нічого не казали. Вони стояли, мовчки втупившись у персик. Панувала цілковита тиша, навіть вітерець не повівав, а з синього-синього неба на них світило палюче сонце.

— Він уже цілком дозрів, — порушила тишу тітка Шпичка.

— То, мо’, з’їмо його? — облизала жирні губи тітка Шкварка. — Поділимо на дві половинки. Гей, ти, Джеймсе! Хутко біжи сюди і лізь на дерево!

Джеймс підбіг ближче.

— Я хочу, щоб ти зірвав нам того персика з найвищої гілляки, — звеліла тітка Шкварка. — Бачиш його?

— Так, тітонько Шкварко, бачу!

— Але не смій відкусити й найменшого шматочка. Ми з тіткою Шпичкою розділимо його між собою на дві половинки. Ану, бігом! Лізь угору!

Джеймс почимчикував до стовбура.

— Стій! — раптом вигукнула тітка Шпичка. — Не рухайся! — Вона дивилася на гілки, широко роззявивши рота й вирячивши очі, мовби побачила там якусь примару. — Дивися! — крикнула вона. — Дивися, Шкварко, дивися!

— Що з тобою? — здивувалася тітка Шкварка.

— Він росте! — заволала тітка Шпичка. — Стає все більший і більший!

— Хто стає?

— Та персик, бовдурко!

— Жартуєш!

— То поглянь сама!

— Але ж, люба моя Шпичечко, це просто тупо. Це неможливо. Це… це… це… Ой, зачекай… Ні… Ні… не може бути… Ні… Так… Пресвяті небеса! Воно й справді росте!

— Він уже вдвічі більший! — зарепетувала тітка Шпичка.

— Цього не може бути!

— Вже є!

— Це якесь чудо!

— Дивися! Дивися, бодай тобі повилазило!

— Та ж дивлюся, не репетуй!

— Матінко ти ж моя рідненька! — волала тітка Шпичка. — Я бачу, як воно розбухає і пухне просто на моїх очах!

7

Дві жінки й маленький хлопчик завмерли під деревом, дивлячись на дивовижний плід. Джеймсове личко сяяло від збудження, а його великі очі світилися, мов дві зорі. Він ясно бачив, як персик роздувався просто на очах, неначе повітряна кулька.

За якихось півхвилини він уже був такий, як диня!

А ще за півхвилини став удвічі більший!

— Дивись, як він росте! — вигукнула тітка Шпичка.

— Коли ж він зупиниться? — заволала тітка Шкварка, розмахуючи жирними руками, і закружляла довкола, неначе в танці.

І ось персик зробився вже такий великий, що здавалося, ніби з вершка дерева звисає добрячий гарбуз.

— Відійди від стовбура, дурне хлопчисько! — зарепетувала тітка Шпичка. — Торкнешся до нього, і персик упаде! Він уже важить щонайменше з десять-п’ятнадцять кеге!

Гілка, з якої звисав персик, дедалі більше згиналася під його вагою.

— Назад! — крикнула тітка Шкварка. — Він падає! Гілка зараз трісне!

Однак гілка не тріскала. Вона просто схилялася ще нижче, а персик ставав дедалі важчий.

І не переставав рости.

За якусь хвилину цей велетенський плід став уже завбільшки й завтовшки, як сама тітка Шкварка, не поступаючись їй, мабуть, і своєю вагою.

— Він мусить нарешті зупинитися! — лементувала тітка Шпичка. — Так не може тривати вічно!

Але він не зупинявся.

Невдовзі він уже виріс до розмірів невеличкого автомобіля й опустився мало не до самої землі.