Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 98

На мені справжній морський одяг. Я вже виконав перший наказ шкіпера шхуни — віддав кінці. Що мені робити далі?.. Я готовий все виконувати швидко і так, як треба.

А берег віддалявся. За кормою лишилось місто, і я вже не міг навіть вгадати того місця, де стояв наш будинок. У груди дув зустрічний вітер. Коли шхуна билася форштевнем об гривасту хвилю, від носа до корми прозорим віялом летіли дрібні солоні бризки. Навколо нас гойдалося море, живе, велике й могутнє…

19. Я ПРАЦЮЮ НА КАМБУЗІ

Наступного дня, коли я ще солодко спав під одноманітне буркотіння мотора і хлюпання хвиль за бортами, мене розбудив боцман.

— Вставай, юнго. Сьогодні тобі чергувати на камбузі. Іди в розпорядження кока.

Спросонку я спершу й не втямив, що від мене хоче оцей коротконогий, бровастий Котигорошко.

— То як: сам устанеш чи підйомний кран тобі викликати?.. Я зрозумів, що далі баритись не можна й секунди. Схопився, ніби підкинутий пружиною, нашвидкуруч умився, одягся й побіг до камбуза.

Тут уже порався кок Гриша в білій — набакир — шапочці і в білому фартусі. Гришу я вже трохи взнав. Він веселий і добре грає на гітарі.

— Давай, давай! — замахав Гриша рукою, побачивши мене. — А то з сніданком запізнимось. Надівай оцей фартух та чисть картоплю. Тільки швиденько.

Він навіть не спитав мене, чи вмію я чистити картоплю. А якщо казати правду, то я ніколи в житті не чистив ні швиденько, ні поволі. Їв готову — смажену, варену, товчену — ту, яку мама подавала на стіл, і ніколи не задумувався, як її готують.

І ось я сидів на низенькому розкарякуватому стільцеві, в довгому, аж до п'ят, фартусі, з довжелезним ножакою в руці. І чистив картоплю.

Чистив?..

Ні, це не те слово. Я нівечив її: то відрізав півбока, то ледве зшкрябував шкірочку, то довго копирсався в якомусь вічкові. Кинувши оком на мене, Гриша обурено вигукнув:

— Та що ж це ти над картоплею знущаєшся?.. Е, та в тебе, я бачу, руки не туди стоять. Оце так помічника мені боцман прислав, спасибі йому!..

Я відчув, що червонію, і ледве видушив з себе:

— Я не вмію… Школи не чистив…

— Що?.. Ніколи картоплі не чистив? А як же ти на світі живеш? Хіба й матері не допомагаєш?

— Ні-і…

— Фюіть!.. — свиснув Гриша. — Тоді важко тобі в нас буде. На нашій шхуні всі і все уміють… Давай покажу. Дивись, як треба…

Він вихопив у мене ніж, взяв картоплину, і не встиг я й оком змигнути, як вона вже лежала в нього на долоні — біленька, чистенька, кругленька, хоч сиру їж.

Однак як я не намагався наслідувати Гришу, нічого у мене поки що не виходило. Але все ж почав вправніше зрізувати лушпайки.

Здавалося б, що то за робота — картоплю чистити? Але поки я Щ кляту, таки перечистив, то весь упрів. У мене боліли пучки пальців, болів поперек, наче в спину дрючка ввігнали.

Я заходився мити руки. Але, виявилось, поквапився.

— А тепер на, подрай, щоб палала, як сонце, — наказав Гриша і ткнув мені в руки величезну мідну каструлю.

Я стояв розгублений і пригнічений. Десь всередині наростала злість. Мені почало здаватись, що Гриша навмисне збиткується наді мною. Невже ж і всі на шхуні чистять картоплю та драять каструлі?… Звісно ж, ні! Це Гриша користається з того, що я — малий, що оце вперше потрапив на шхуну…