Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 51
Дмитро Ткач
— Ми знаємо, розуміємо, пане Зайднер.
Юра витяг з кишені всі свої гроші.
— Ось візьміть. Це ми для вас берегли. Зайднер обняв їх, схвильований і розчулений.
— Ідіть, діти. Ідіть, любі мої. Я не забуду про вас. Вони пішли до вагончиків.
А він швидко зник у протилежному напрямку.
6
Навіть тоді, як прийшли американські війська, Владислав Янчук не почував себе твердо на землі. А що як і американці такі, як і росіяни? Що як почнуть допитуватись: хто ти, що? То була б катастрофа. Його могли б повернути в радянську зону і передати в руки радянських воєнних властей.
Та цього не сталося. Американці трималися на чужій землі, як у себе вдома, але ніяких викликів, допитів не було. Навіть більше, окупанти дозволяли відкривати магазини, майстерні, підприємства, кіно, театри. Янчука ніхто не викликав, не турбував. І Владислав Янчук сам вирішив іти в комендатуру. Правда, він дещо вагався. Ще холонуло в грудях від остраху — бува сам залізеш у петлю. Але Янчук звик ризикувати.
Його прийняв огрядний, товстощокий комендант.
Янчук заговорив обережно, намацуючи, як би доступитися до серця пана коменданта. Він сказав, що хоч ніколи й не ув'язувався ні в політику, ні у війну, але немало постраждав від війни. У нього, бачте, був цирк, а тепер його не стало. А тим часом цирк і для панів американців був би доброю розвагою.
Комендант зацікавився.
— О, цирк! Ол-райт! Нам потрібен у місті цирк!
— Отож дозвольте мені його відкрити, — розплився у посмішці Янчук.
— Що вам для цього потрібно? — запитав комендант.
— Лише ваш дозвіл. Лише дозвіл, пане комендант.
Той підняв густі брови.
— І більше нічого?
— Більше нічого.
— То я вам дозволяю. Відкривайте свій цирк.
Янчук зам'явся.
— Але ж, документ який-небудь.
— Документ? — здивувався комендант. — Моє слово і є документ. Чи ви, може, думаєте, що ми сюди ненадовго, тільки погостювати прийшли!
— Що ви? Що ви? — схаменувся Янчук. — Навпаки, я дуже радий. Я щасливий! Боже мій!
Він говорив щиро. І ця щирість була написана на його обличчі. Комендант не міг її не помітити. Тому він знову став поблажливий і добрий.
— Дозволяю цирк. І чим швидше, тим краще.
Ось тоді Янчук і вибіг з комендатури, не чуючи під собою землі. Він ішов, сповнений райдужних думок і надій. Так ось аж коли, нарешті, свого добився! Тепер уже йому ніщо не загрожує. Вороття до минулого немає. Недарма ж комендант сказав, що американці сюди не в гості прийшли. Отже, починай, пане Янчук!
Владислав Янчук — не з тих людей, які уміють тільки мріяти. Він — людина справи. І тому одразу ж, як тільки зайшов у вагончик, сів до столу і почав записувати, що необхідно зробити І придбати для відкриття цирку. Перш за все треба дати оголошення в газету про те, що він набирає робітників і артистів усіх жанрів. Не прийдуть, а прибіжать. У місті безробітних — хоч греблю гати!
Він почав складати оголошення. З задоволенням написав останню фразу: «Звертайтесь до директора цирку пана Янчука». Як це добре звучить: директор цирку! І директор, і хазяїн!