Читать «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України» онлайн - страница 5

Стаття 2. Земельні відносини

   1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

   2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

   3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До частини першої. ЗКУ призначений для регулювання земельних відносин.

У ч. 1 ст. 2 ЗКУ земельні відносини визначені як "суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею", тобто відносини власності на землю (див. ч. 1 ст. 78 ЗКУ та коментар до неї). Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.

Тому слід вважати, що визначення ч. 1 ст. 2 не відповідає навіть змісту самого ЗКУ, яким регулюються не лише відносини власності на землю, а й інші різновиди земельних відносин.

У правовій доктрині існує чимало альтернативних визначень земельних відносин. Зокрема, В.В. Носік визначає земельні відносини як "врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб'єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб'єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави".

На думку М.В. Шульги, предметом земельного права є "вольові суспільні відносини, об'єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та .життєдіяльності людини".

Таким чином, більш вірною видається загальновизнана в доктрині земельного права точка зору, за якою земельними вважаються відносини, що пов'язані із використанням, охороною та відтворенням земель (землі).

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або "права нерухомості"), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини. Чинне земельне законодавство України не дає підстав для такого розуміння земельних відносин.

До частини другої. Коментована норма визначає суб'єктами земельних відносин (1) громадян, (2) юридичних осіб, (3) органи місцевого самоврядування та (4) органи державної влади, які можуть виступати у земельних відносинах не лише від імені держави, але і від свого імені. Правове становище у земельних відносинах названих суб'єктів визначається значною кількістю норм земельного законодавства, у т. ч. і даного кодексу.