Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 49
Дато Турашвілі
Та не лише друзі Геги — кожен у тогочасному Тбілісі та і всій Грузії досі думав, що до смерті викрадачів літака справа не дійде.
Їхня мотивація була логічною — викрадачі літака не були вбивцями і тому їхній розстріл був би зайвою жорстокістю зі сторони влади. Тому припущення Іраклія Чарквіані його друзі зустріли з сумнівом, але він хотів знати більше про майбутній вирок, тому скористався становищем своєї сім’ї, дізнався, хто буде суддею, який виноситиме головний вирок на майбутньому процесі й відшукав сина того чоловіка. Із сином судді він зустрівся біля університету після лекцій і одразу спитав те, що хотів знати. Той пообіцяв, що про все дізнається, якщо, звичайно, батько поділиться інформацією. «Сумніваюся», — все ж сказав він Іраклію, прощаючись.
Син ввечері того самого дня спитав у батька, чи правда той буде суддею у справі викрадачів літака, отримавши у відповідь дуже суворо і агресивно поставлене запитання:
— Хто тобі сказав?
— Ну, сказали.
— Хто?
— Яке це має значення?
— Дуже велике це має значення.
– І все ж таки?
— Фактично це державна таємниця, і ніхто не повинен знати до процесу, хто буде суддею.
— Яка в нас держава, такі й таємниці. Уже всі знають, що тебе призначать суддею.
— Хто тобі сказав?
— Яка різниця? Мені в університеті сказали. Вже всі знають.
— В університеті завжди було антирадянське кубло!
— Значить, у кублі вже знають.
— Здається, це тема не для жартів.
— Я й не жартую. Мене серйозно цікавить, що відбуватиметься.
— Я не маю права відповідати, та й бажання такого у мене немає, тим більше, що ніхто наперед не знає, що буде на суді.
— Я про деталі не питаю, мене цікавить вирок.
— Вироку наперед теж ніхто не знає, і на це запитання тобі ніхто не зможе відповісти.
— Ти можеш дати просту відповідь на просте запитання?
— Яку?
— Скажи або «так», або «ні».
— Що тебе цікавить?
– Їх засудять до розстрілу чи ні?
— Не знаю, але викрадачів літака, бандитів і терористів засудять саме до того, що вони заслужили.
— Це розстріл?
— Це закон.
— Значить, розстріляють?
— Я ж сказав — не знаю…
Син зрозумів, що батько йому нічого не скаже, а також подумав, що вирок викрадачам літака винесуть до суду, якщо цього ще не зробили.
А батько-суддя, як тільки син вийшов із кімнати, набрав телефонний номер:
— Доброго дня, пане Володимире, так, це я, коли можете з’єднати з першим?.. Так, терміново… Так, чекаю.
Суддя повісив слухавку, але незворушно чекав на телефонний дзвінок, не зводячи ока з апарату, лише витер вказівним пальцем краплю поту, що стікала з лоба.
Прозвучав чи ні телефонний дзвінок, суддя взяв слухавку і одразу підвівся:
— Так, доброго дня… Кашлянув і продовжив:
— Хотів вам повідомити, що інформація щодо мого призначення вже витекла. Звідки знаю?.. До мене підіслали сина, аби дізнатись вирок, розстріляють чи ні… Що я відповів? Те, чого завжди вчили нас ви та партія… що радянські закони гуманні, але кожен порушник повинен відповідати за свою провину і зрадників батьківщини держава каратиме відповідно… алло, алло…