Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 34

Коли це пекло врешті скінчилося, у літаку панував лише звук стогонів поранених, а ті, що вижили, шоковані й заціпенілі, просто мовчали.

Сосо мовчав через поранення у горло, говорити було важко, але він добре побачив, як одразу після посадки стюардеси відкрили запасний вихід і поглядом попросили у Сосо дозволу спуститися, і він кивнув головою на знак згоди. Вони думали, що це — порятунок, однак на землі їх одразу розстріляли. Ірина Хіміч, яка дивом лишилася живою, виявилася настільки чесною людиною, що її жодним чином не змогли змусити змінити свідчення, у яких вона сказала те, що бачила і знала точно. Радянські солдати стріляли не лише у будь-якого пасажира чи члена екіпажу, який вистрибував на землю, а й у пасажирів, що сиділи в літаку.

Тому викрадачі кричали пасажирам, аби ті показали в ілюмінаторах руки без зброї, аби ззовні перестали стріляти, та, як виявилося пізніше, результатом цього стало те, що більшість пасажирів отримали поранення у пальці.

Після посадки літака у Тбілісі найбільш енергійним був Паата, який намагався збадьорити решту. Можливо, на нього вплинуло те, що поранений брат просив про допомогу, благаючи пристрелити (вбити просив Паату і Сосо Церетелі, як тільки спецназ розпочав штурм літака). Паата і сам був поранений, але лише в ногу, і начебто легко, бо мав здатність й силу стільки рухатись. До речі, згідно зі свідченнями, ногу Паати Іверіелі перев’язали самі пасажири, а одна жінка середнього віку відірвала край сукні для того, аби перетягнути ногу). Фактом є й те, що Паата рухався у літаку найбільше за усіх, здається до самого кінця, і більше за всіх кричав — особливо тоді, коли ззовні стріляли у пасажирів. Мовляв, нас вбивають за свободу — то зрозуміло, але чим ви їм завадили…

Паата Іверіелі не просто кричав — він голосно сварив усіх міцним словом і в літаку поводив себе досить агресивно. У свідченнях таку поведінку він пояснив тим, що якби пасажири не злякались би викрадачів, вони ще до появи спецназу змінили б ставлення до Паати та його друзів. Окрім цього, Пааті Іверіелі агресивна поведінка необхідна була для впливу на уряд — там повинні були переконатися, що викрадачі літака є справжніми бандитами, а не романтичними студентами. Згодом саме через це він тихо питав пасажирів, що лишилися, як поводитися і чи був у них шанс вижити у випадку здачі владі.

Можливо, на відміну від решти, Паата думав, що це ще не кінець, що можна попросити палива, звільнити літак від загиблих та поранених і полетіти до Туреччини. Вони так і зробили, а коли представники влади наблизилися до оточеного літака й почали переговори, викрадачі поставили їм свій ультиматум. Та переговори були лиш розтягуванням часу з боку влади і над виконанням вимог викрадачів вони, ясна річ, не думали. Уряд тягнув час в очікуванні прильоту спеціального підрозділу з Росії, який виконував подібні операції проти озброєних терористів. До того ж влада пробувала навіть використати батьків у переговорах зі злочинцями.