Читать «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» онлайн - страница 11

Громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову на строкову військову службу (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас і є військовозобов’язаними. Виконання військового обов’язку в запасі у мирний час полягає у дотриманні порядку і правил військового обліку, проходженні навчальних, перевірних та спеціальних зборів, збереженні та вдосконаленні знань, навичок і вмінь, необхідних для виконання обов’язків військової служби у воєнний час. Призов військовозобов’язаних на збори є для них обов’язковим і здійснюється військкоматом.

Викладене дає підстави зробити висновок стосовно осіб, які не можуть визнаватися суб’єктами злочинів, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, хоча й дещо подібні з ними.

Суб’єктами військових злочинів не можуть бути: а) допризовники і призовники; б) рядовий і начальницький склад органів міліції, установ з виконання кримінальних покарань та міністерства з надзвичайних ситуацій; в) невійськовозобов’язані — особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього; г) робітники і службовці Збройних Сил, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом); ґ) працівники відомчої воєнізованої охорони; д) особи, які служать у міжнародних миротворчих силах ООН і не знаходяться в штатному складі Збройних Сил України; ж) учні військових ліцеїв, шкіл; з) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Співучасть у військових злочинах. Особливості суб’єкта злочинів проти установленого порядку несення військової служби обумовлюють і особливість застосування норм КК, що регламентують відповідальність за співучасть у злочині. Загальні правила кримінальної відповідальності за співучасть у злочині передбачено статтями 26–31 КК. Дія цих норм поширюється і на випадки співучасті у військових злочинах. Спеціальні ж правила відповідальності за співучасть у військових злочинах встановлено в ч. 3 ст. 401 КК. За цією нормою особи, не зазначені в цій статті (тобто ті, хто не є суб’єктом злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), за співучасть у військових злочинах і виконання при їх вчиненні функції організатора, підбурювача чи пособника підлягають кримінальній відповідальності за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК і за певною частиною ст. 27 КК залежно від того, яку роль у співучасті вони виконували. У той же час особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями (або співвиконавцями) військових злочинів, учинених у співучасті. Це твердження випливає із змісту поняття суб’єкта цих злочинів. Дії цих осіб (не суб’єктів військових злочинів) навіть у випадках, коли вони у співучасті з військовослужбовцями виконують певну частину (елемент) об’єктивної сторони військового злочину, наприклад заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або здійснення інших насильницьких дій відносно військового начальника при вчиненні злочину, передбаченого ст. 405 КК («Погроза або насильство щодо начальника»), повинні кваліфікуватися як пособництво (чи організаторство) у вчиненні військового злочину. А за умов, що фактично вчинене цими особами містить склад іншого самостійного (загальнокримінального) злочину вчинене має кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів. Так само і цивільна особа, що разом з військовослужбовцем чи військовозобов’язаним, який проходить збори, безпосередньо (навіть за попередньою змовою) бере участь у вчиненні діянь, що створюють об’єктивну сторону військового злочину, не може визнаватися співвиконавцем. Дії цих цивільних осіб слід кваліфікувати як пособництво чи організаторство у вчиненні військового злочину з посиланням не тільки на відповідну статтю розділу ХІХ Особливої частини КК, а й на ст. 27 КК (певну її частину).