Читать «Темнолесникове прокляття» онлайн - страница 148

— Особливо вихваляв тебе Професор Світлознавства, — провадила Маріс.

— Він? Мене? Але ж…

— Він хоче рекомендувати тебе до Лицарської Академії, — проголосила дівчина. — Він узяв би над тобою опіку.

— Опіку наді мною, — прошепотів Квінт. Він сів у ліжку. — Але ж мій батько, Вітроногий Шакал… Я завжди мріяв стати, як і він, капітаном морських піратів.

— Як Лицар-Академік, ти міг би колись гайнути на лови бурі, — сказала Маріс.

Квінтові засяяли очі.

— Як Гарлініус Гернікс, — прошепотів хлопець. — Гарлініус Гернікс і оті всі геройські лицарі, які полетіли за Великою Бурею на пошуки бурефраксу.

— І ти міг би стати одним з них, — провадила Маріс. Вона несміливо усміхнулася і відразу ж понурила голову. — Тобто, якби ти лишився тут у Санктафраксі хоча б ненадовго, Квінте.

— Я не знаю, — почав Квінт. — Воно, звісно, спокусливо, от тільки… — Зненацька його очі розширилися. — Ой, що це?

— Де?

— У вікні! — видушив він із себе, не зводячи погляду з шибки. Маріс обернулася і…

— Ген там! — скрикнув Квінт. — А онде ще один! Хто вони?

— Чисто тобі величезні погодні зонди, — зауважила Маріс.

— Ба ні, вони видавали якісь звуки, — заперечив Квінт. — Стогнали.

Маріс кинулася до вікна. Та поки до нього добігла, вітер повідносив геть обидві величезні кулі.

Маріс і Квінт не єдині бачили страхітливо роздутих заступника декана та колишнього охоронця, які здіймалися в небо. Їх догледіли також Професори Світлознавства і Темрявознавства зі свого зручного спостережного пункту на вершечку Піднебесної обсерваторії.

— Погляньте отуди! — закричав Професор Світлознавства. — Вони вилетіли з тамтого вікна Школи Мрякощупізму. Якийсь осяйний предмет. І ще один…

— Лишенько! — ахнув Професор Темрявознавства. — Що б воно могло бути? Згустки мряковиння?

— Чи, може, наелектризований тьмяний вихор?

— А може, шипуча хмара?

— Або ж кульова блискавка незвичної форми?

Поки вони сперечалися, що б то могло бути, дві сфери незрозумілого походження, з кожною секундою роздуваючись, здіймалися в нічне небо. На мить вони засяяли, немов дві нові зірки, а потім стали швидко даленіти, аж поки остаточно зникли з очей.

— Дивовижно! — вигукнув Професор Світлознавства.

— Надзвичайно! — підхопив Професор Темрявознавства.

— Ми повинні негайно зафіксувати все в найменших подробицях, — проголосив Професор Світлознавства.

— Слушно, — погодився Професор Темрявознавства. — І порівняти добуті результати з уже наявними записами — щоб знати, що ж ми бачили.

Та попри всі свої намагання, професори так ніколи й не дізналися, що їм довелося бачити тієї ночі, хоча й стикалися — як і решта глядачів феєричного світозорого видовища — з багатьма безумними теоріями. З часом почали з’являтися ще божевільніші теорії щодо загадкової пропажі заступника декана факультету мрякощупізму Сефтуса Лепряка та юди-охоронця на ім’я Пийпузо. Провину зіпхнули на хронічні змови, а численні плітки вже стали притчею во язиціх. Та ніхто навіть у найхитромудріших здогадах та умовиводах так і не спромігся сполучити ці дві події водно.

З усіх санктафракців лише Щипові та Джервісові було звісно, що швидке зникнення двох нових зірок та пропажа помічника декана й охоронця якось пов’язані. Але вони нікому про це навіть не заїкалися. Боже борони!