Читать «Вільняк» онлайн - страница 151
Пол Стюарт
— Прибрати плескатоголовців! — гучно скомандував їхній проводир — небесний капітан.
Симбіотики негайно ж дали драпака, а небесні пірати заходилися коло оскаженілих плескатоголовців. Тим часом галявожери з ревом та шумом перли по Набережжі просто до озера, а перелякані на смерть гобліни наввипередки, з вереском цибали з грубницьких та стрілецьких помістків.
Громовий Вовкун особисто поклав зо два десятки плескатоголовців, а недобитки, забачивши, що справи кепські, поспішили накивати п’ятами.
— Агов, боягузи, повертайте голоблі й ставайте до бою!? — кричали їм услід небесні пірати.
— Що, жижки трусяться без самоходів, га?
— За Вільні галявини!
—
Аж ось від Набережжя долетів потужний вибух: залізна туша першого галявожера шубовснула в озеро і, опинившись у зимній воді, комин його вибухнув, аж увесь жар та палаючі головешки порозкидало далеко над плесом. За хвильку гримнув другий вибух, потім ще й ще: галявожери один за одним сповзали в Північне озеро і вибухали.
Густа водяна пара перемішувалася з курявою, здійнятою над руїнами Нового Нижнього міста, і кожен новий вибух супроводжувався радісним лементом примар, Бібліотекарських Лицарів, піратів, що встигли позбігатися до озера.
На східних луках завмерло в очікуванні гоблінівське військо. Жмутковолос сидів під своєю розкішною запоною і силкувався розглянути у трофейний піратський далекогляд далеке міське румовище.
І тут залунали вибухи.
Буркун Сивий спересердя сплюнув.
— Не подобаються мені ці звуки, — заявив він похмуро.
Гнилокір Тихобій кивнув головою.
— Кепські, кепські справи, — прогарчав він.
Нараз із пилової хмари, що чимраз гусла, висипали гобліни-симбіотики вони тікали безладною юрмою, а по п’ятах за ними скакали Улани вільних галявин. Полишивши на смерть перепуджених симбіотиків, улани відступили і вишикувалися лавою, готуючись відбити атаку. Пронизливо залящала Паніматка Медопий.
— Гляньте! — верещала вона. — Ви тільки гляньте, що сталося з моїми діточками!
Тим часом води Північного озера поглинули останнього галявожера. Вибухнув казан, здійнявши в повітря велетенський стовп води, який неначе гейзер, усе ріс і ріс, аж поки почав осідати знов. І тут сталося диво: разом з ним сторч головою брьохнуло у воду мертве тіло Ливарного короля Емуеля Шумограя. Обпечений, червоний, тепер він виглядав куди свіжішим, ніж за життя.
Коли вода нарешті заспокоїлась, над плесом полинули примарні, монотонні звуки: вони долітали з Острова Сондерев, розміщеного якраз посеред озера.
—
ІІІ
Битва на Ячмінних полях
Одоробло причепив до пояса свою пращу і зсунув на потилицю солом’яного бриля.
— Хочеш вір, брате, хочеш ні, а непереливки скрізь і всюди, — проголосив він.
— Правду, правду кажеш, — кивнув головою Вайло. — Що непереливки, то непереливки.
Списоноші-пузані замикали величезну гоблінівську фалангу. Навколо них юрмилися лучники з породи сірих гоблінів, рожевоокі пращники, капловухи з духовими дудочками. То тут, то там, бовваніючи, мов залізнодеревні сосни над Темнолісом, стояли здоровенні іклані з замашними кийками на плечах. Їх чомусь, на відміну від добірних патлаїв та молотоголовців, не залічували до військової еліти.
