Читать «Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України» онлайн - страница 14

Принцип економії заходів кримінально-правового примусу тісно взаємопов’язаний із принципом гуманізму та принципом справедливості. Цей принцип знайшов відбиття в ч. 2 ст. 65 КК України, де говориться, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Сутність цього принципу полягає в обов’язку суду призначити винному покарання в необхідному, достатньому й водночас мінімальному для досягнення мети покарання обсязі. Правильно зазначає Д.Л. Кругліков: "Якщо можна досягти результату менш суворим покаранням, то суд зобов’язаний призначити саме таку міру покарання". При цьому, якщо мета покарання може бути досягнута без реального його застосування, то пріоритет повинен надаватися звільненню, а не притягненню до кримінальної відповідальності та покарання, що прямо випливає з вимоги принципу економії заходів примусу.

Проте аналіз судової практики призначення покарання свідчить про поширеність призначення такого виду покарання, як позбавлення волі. За даними Верховного Суду України, до позбавлення волі судами України у 2003 році було засуджено 60983 особи, що становить 30,3 % усіх засуджених. Однією з умов такої тенденції, як уявляється, є те, що в КК з 718 санкцій у 528, або в 73,5 %, передбачено позбавлення волі. До 8915, або на 15,2 %, зменшилася кількість осіб, до яких суди застосували штраф як основне покарання: їх частки складали у 1998 році — 6,0 %; у 1999 році — 3,9 %; у 2000 році — 2,9 %; у 2001 році — 3,1 %; у 2002 році — 5,4 %; у 2003 році — 4,4 %. Суди значно рідше стали призначати покарання у вигляді виправних робіт: у 1998 році — 11,5 %; у 1999 році — 9,8 %; у 2000 році — 7,7 %; у 2001 році — 5,1 %; у 2002 році — 2,3 %; у 2003 році — 1,6 % від усіх засуджених осіб. Незначна кількість осіб, яким суди призначали основне покарання у вигляді громадських робіт (у 2003 році — до 2761 засудженого, або 1,4 %), частково пояснюється тим, що цей вид покарання передбачено лише в 18 статтях КК за злочини невеликої тяжкості. Арешт у 2003 році призначався 1995 засудженим, що на 19,2 % більше від показника попереднього року, або 1,0 % від усіх засуджених. Обмеження волі суди застосували до 3514 осіб, або до 1,7 % від загальної кількості засуджених.

Підбиваючи підсумки розгляду проблеми принципів призначення покарання, слід сказати, що вони являють собою систему, елементи якої перебувають у тісному взаємозв’язку. Дотримання цих принципів є гарантією: 1) відповідності кримінального законодавства гуманістичним і демократичним традиціям сучасного цивілізованого суспільства; 2) формування правосвідомості та правової культури громадян і правозастосовників; 3) призначення необхідного й достатнього для досягнення мети покарання; 4) правильного застосування загальних і спеціальних засад призначення покарання.