Читать «Необдумана Міловиця» онлайн - страница 2
Зінаїда Луценко
Важливим також є те, що Зінаїда Луценко – черкащанка, відтак описує події, що відбувалися на Центральній Україні, і так потрапляє до кола сучасних письменників-історіописців: скажімо, Буковина має Марію Матіос, Волинь – Володимира Лиса, тож тепер є кому сказати слово і про непросте минуле самого серця України. До речі, це слово – питомо українське, багате і виважене, і водночас – стилістично економне. Думаю, вам також приємно буде, знаходячи на цих сторінках якісь слова та вирази, вигукувати до себе: «І в нас так казали!»
Прочитавши роман, його вже не назвеш суто жіночим чтивом, адже цей текст завдяки своїй реалістичності може бути цікавим для різного читача, незалежно від вікових відмінностей та уподобань. Твір Зінаїди Луценко зачіпає, пробуджує спогади про власні родинні легенди, драми та трагедії, приховані під порохом часу, лишає трохи гіркий, але водночас теплий посмак.
Частина 1
І для кого ж це ти так гарно коси розпустила, необдумана Міловице…
А пам’ятаєш, як колись ти, Міловице, розпачливо кричала до своїх батька й матері: «Не піду я заміж ніколи й ні за кого, як не віддасте мене за Ілька! Буду сидіти в хаті та до сивих кіс виглядатиму у вікна!»
А батько твій, Кіндрат, так тебе тоді благословив: «Ну то й іди ти хоч під три чорти, якщо так! – кричав. – У хаті – рейвах! І то байдуже, що он скільки дівок сидять і разом із матерями виглядають собі у вікна! А вона – заміж?! Та хто таку вбогу й дурну дівку за себе візьме? Розумна людина, як придивиться до наших порядків та до нашого багатства, то тікатиме далі, ніж очі бачать!»
«Що ти верзеш? Що ти кленеш своїй дитині? – всовіщала чоловіка твоя мати Горпина. – Яких таких порядків тобі ще треба в хаті? І багатства тобі нема?! Нема! Бо що заробив, то те й маєш!» – цвікала йому в самі очі.
А батько відгавкувався, як міг: «Разом з тобою й заробив! Штани на матні репнули – зашити нема кому! А тут – весілля робити?!»
«Аби у нас хазяїн був справний, то й штани було б нові з чого шити! – затикала батькові рота твоя мати Горпина. – І дівки б наші не сиділи на печі, а йшли б межи люди!»
Пам’ятаєш, Міловице, як тоді твій батько Кіндрат розвернувся до своєї жінки спиною, побіг із хати та ще й хряснув за собою дверми так, аж посипався на долівку глиняний сволок?
Твоя ж мати, невесело глянувши на зіщулену й перелякану свою дочку, зітхнула й собі подалася вслід за чоловіком, не промовивши до тебе й слова.
А що мала б казати тобі твоя мати, Міловице? Хіба ж вона могла сама думати й рішати твоє заміжжя без чоловіка? І хоч не мала до свого чоловіка великої поваги, але ж батько твій був у дворі господар, такий уже був звичай у селі…
